Вплив матері на формування особистості дитини є одним із найпотужніших факторів у психології розвитку. Однак коли цей вплив перетворюється на несвідоме копіювання маминого життєвого сценарію, він може стати перешкодою для самореалізації. Психологиня Христина Муляр у подкасті #Вартожити розповіла про те, як звільнитися від нав'язаних ролей і побудувати здорові стосунки з батьками, не втрачаючи власної ідентичності.
Від залежності до вибору — еволюція стосунків із матір'ю
У здоровому розвитку стосунків дитини з батьками має відбуватися чітка еволюція: від повної залежності через незалежність до свідомої співзалежності.
«Ми поєднані з батьками, бо залежні від них. Наш наступний крок — це незалежність. І потім ми маємо прийти в точку, де ми співзалежні за бажанням», — пояснює психологиня.
Проблема українського суспільства полягає в тому, що цей природний процес часто не завершується. Замість здорових дорослих стосунків формується токсичний зв'язок, де діти залишаються емоційно залежними від батьків навіть у зрілому віці.
«Поки у нас є мама, ми завжди діти», — це переконання, поширене в нашій культурі, насправді є ознакою незавершеної сепарації. Здорові стосунки передбачають, що доросла людина вибирає спілкування з матір'ю не через почуття обов'язку чи провини, а тому, що «ми хочемо спілкуватися, ми хочемо поділити з ними цей день».
«Що скаже мама» — синдром вічного схвалення
Одним із найпоширеніших проявів незавершеної сепарації є постійна потреба в материнському схваленні. Це може проявлятися на різних рівнях: від страху перед маминим осудом до нездатності приймати важливі рішення без її «благословення».
«Роль, яку ми зайняли в дитинстві, це роль, яка буде звична для нашої психіки протягом всього життя», — зазначає Христина Муляр. Якщо дитина завжди була «хорошою дівчинкою» або «мамкиним помічником», ця роль буде несвідомо відтворюватися в усіх майбутніх стосунках.
Особливо небезпечним є те, що ці ролі впливають на вибір партнерів.
Подкаст #ВАРТОЖИТИ
«Я можу казати 100 разів, що хочу надійного чоловіка, а по факту оберу того, для кого маю бути в ролі хорошої дівчинки», — пояснює психологиня.
Радянська спадщина: «А що подумають люди»
Корені проблеми лежать у радянській культурі, де думка оточення була важливішою за особисті потреби. «Сама мама нас цьому навчила, бо вона перша казала: "Що подумає тітка Галя, що подумають про нашу сім'ю в школі"», — зауважує експертка.
Парадокс полягає в тому, що сучасне покоління намагається звільнитися від думки «що скажуть люди», але при цьому залишається залежним від думки матері — маму ми в цей список не вносимо, бо думаємо, що вона про нас подумає.
Коли дитина стає заручником сімейної системи
У дисфункційних родинах, яких, на думку психологині, більшість, дитині не дозволяється бути особистістю — їй призначається роль. Хтось стає «рятівником», хтось — «зіронькою», хтось — «проблемною дитиною».
«Кожен набрав свою роль у родині, тому що батьки були так само сформовані. Вони зійшлись на своїх ролях і дітей виховали на якихось ролях», — констатує Муляр.
Найнебезпечніше те, що ці ролі залишаються з людиною на все життя, впливаючи на всі сфери діяльності — від професійної самореалізації до особистих стосунків.
Усвідомлення та вибір
Перший крок до звільнення від нав'язаних ролей — їх усвідомлення. «Я побачила, що копіюю, я задала собі питання: чи хочу так робити, чи подобається мені ця історія», — описує процес психологиня.
Ключове питання, яке варто поставити собі: «Як я хочу?» — замість звичного «як мама» або «не як мама». Обидва варіанти залишають людину в полоні маминого досвіду, не даючи можливості знайти власний шлях.
Важливим є розуміння меж відповідальності. «Я хочу вразити маму — мама вразиться або не вразиться. Це зона її відповідальності. Я не можу на неї вплинути, але можу зробити так, як хочу».
Як змінити токсичну спадщину
Сучасні батьки мають можливість перервати цикл токсичних стосунків. Христина Муляр ділиться власним досвідом: «Я кажу своїм дітям: "Вибачте, мама помилилася", або "мама була неправа". Я даю їм можливість розуміння, що я не ідол».
На відміну від радянського виховання, де «мама завжди права», сучасний підхід передбачає визнання батьківських помилок і право дитини на власну думку.
Нейропластичність — наука на службі змін
Хороша новина полягає в тому, що мозок зберігає здатність до змін протягом усього життя.
«Є дослідження, які доводять, що в нас є можливість змінити наші нейронні зв'язки, додати нові», — зауважує психологиня.
Процес змін вимагає часу та зусиль. Спочатку нові моделі поведінки здаються незвичними та дискомфортними, але поступово вони закріплюються та стають природними.
Як сепаруватися від мами — прості і практичні поради
Аби не нести у своє життя досвід мами, потрібно:
-
Усвідомлення: визначте, яку роль ви виконували в дитинстві та чи влаштовує вона вас зараз.
-
Формулювати власні бажання: замість «як мама» або «не як мама» запитайте себе «як я хочу?»
-
Встановити межі: прийміть відповідальність лише за свою частину стосунків.
-
Практикувати нові моделі поведінки: почніть діяти відповідно до власних цінностей, а не очікувань матері.
-
Терпіння до себе: розумійте, що зміни потребують часу та повторення.
Відокремлення від маминого досвіду не означає розрив стосунків. Навпаки, це шлях до побудови здорових дорослих стосунків, де обидві сторони поважають межі одна одної та взаємодіють з позиції вибору, а не обов'язку. Тільки так можна побудувати справжню близькість, яка ґрунтується на любові, а не на залежності.
