Переселення з міста в село стає для багатьох українців не втечею від цивілізації, а поверненням до автентичності та пошуком справжньої свободи. Герої цієї історії на YouTube-каналі Ukraїner знайшли своє покликання в тому, щоб господарювати на землі, відроджувати традиції та створювати спільноти однодумців. Це відео було зняте ще до повномасштабної війни.
Мистецький хутір Обирок — простір свободи
Обирок — це не просто кілька хат чи дивні мистецькі об'єкти, розташовані в глибинці. Обирок — це насамперед люди, які вирішили змінити своє життя, переїхавши з міста до забутого богом і людьми місця.
«Обирок складається з трьох хуторів. Це Кари, Прохори і Королі. На кожному хуторі близько 10 хатинок. Ми їх всі об'єднали як в один хутір Обирок, бо Обирок — це назва, якою місцеві із сусідніх сіл називають цей куточок», — розповідає одна із засновниць хутора.
Історія Обирка почалася з того, що кілька творчих людей вирішили створити місце для мистецьких подій і творчої реалізації. Тут знімається кіно, проводяться фестивалі та різноманітні мистецькі активності. Колишній сінник перетворився на «Кіносарай» — повноцінний кінофестиваль просто неба.
Кіносарай у Обирку
«Я просто подивилась на цей краєвид, на ці сосни поруч. І, да, таким чином ми вирішили залишитися тут», — згадує одна з перших поселенок.
Хутір живе і розвивається завдяки відкритості до нових ідей. Тут організовують дитячі табори, запрошують міжнародних волонтерів, створюють спільні будинки для тимчасових мешканців. З 40 країн світу приїжджали люди, щоб долучитися до життя Обирка.
«Обирок для багатьох — це простір свободи. Це місце, де можна бути собою і просто проявлятися, як тобі хочеться», — каже один із мешканців хутора.
Соціальне підприємництво в селі — новий старт для ремесел
Олег, один із засновників Обирка, побачив потенціал у традиційному ліжникарстві. Разом із дружиною вони створили майстерню «Гушка», де виготовляють ліжники, пледи, лижми та верхній одяг.
Майстерня GUSHKA
«Бліжникарство розвивалося в Яворові, де в кожній хаті колись ткали. Навіть і чоловіки, і жінки, і діти — всі вміли ткати», — розповідає Олег.
Майстерня стала не лише місцем збереження традицій, а й соціальним підприємством, що дає роботу місцевим жителям.
«Є кілька ткаль, яких ми врятували від поїздки в Польщу на сезонні роботи. І це не може не тішити», — з гордістю говорить підприємець.
Подружжя досліджує давні ескізи, збирає старі взірці, повертає до життя забуті технології. «Давно на ринку не було видно саме таких кольорових ліжників, таких давніх взірців. І зараз вони повертаються», — пояснює майстриня Мар'яна Кіщук, ткаля в третьому поколінні.
Сири, кози та нове життя переселенців з Луганська
Родина Блонських після початку війни на Донбасі була змушена покинути рідний Луганськ. Спочатку виїхали до родичів «на тиждень», як і всі, але життя розпорядилося інакше.
«Коли у вас над головою проходить 24 снаряда града, там уже починаєш замислюватися над збереженням життя», — згадує глава родини.
Родина Блонських з Луганська
Осівши в селі Вовнянка на Полтавщині, Блонські вирішили зайнятися виробництвом крафтових сирів та розведенням кіз. «Ми працювали в ресторанному бізнесі, останні три роки займалися фрілансом, а потім вирішили стати сироварами й фермерами», — розповідає Маріна Блонська.
Їхня ферма стала не лише джерелом доходу, а й новим домом.
«Ми в душі не "нитіки". Завжди знали, що треба на себе, на себе полагатися», — пояснює свою життєву філософію господар.
Виробництво сирів
Крафтові сири, які робить родина Блонських
Сьогодні родина виробляє унікальні сири, приймає туристів на екскурсії та мріє розвивати зелений туризм.
Кози
«Хочеться, щоб люди мали можливість не просто їсти смачний сир, але й бачити, з чого він виробляється, як все починається», — ділиться планами господиня.
Земляний будинок та відповідальне екологічне життя
Андрій, еколог за освітою та покликанням, будує своє життя в гармонії з природою. На двох гектарах землі, отриманих від держави, він створив справжній екологічний оазис.
«Мені здається, що всі в душі екологи, але вони ще про це не знають», — усміхається чоловік.
Родина живе в унікальному природному помешканні, збудованому з 3500 мішків із землею.
«Ось у вас є земля, ви її складаєте в мішки, з мішків складаєте якусь кучу, помазали її з середини, накрили, щоб не текло, і живете», — просто пояснює Андрій принцип будівництва.
Будинок має круглу форму, що робить конструкцію в 17 разів міцнішою за традиційну квадратну. «В будинку є вода, водозабезпечення, ручний насос, гаряча вода, коли топиться піч, каналізація — усі необхідні умови», — розповідає господар.
Андрій вирощує корми для кіз, займається городництвом, приймає волонтерів. Він вірить, що екологія — це «наука про взаємозв'язок між усіма предметами, які нас оточують» і «основа для виживання».
Відродження сільської культури на Одещині
Олександр, біолог за освітою, переїхав із гамірної Одеси до найпівнічнішого регіону Одеської області — Кодимського району. Тут він знайшов не лише нове життя, а й кохання та покликання.
«Я корінний одесит. Надя — корінна полтавчанка. Познайомились ми тут, в нашій хаті», — розповідає Олександр, який спочатку приїжджав сюди зі своїми учнями в етнографічні експедиції.
Закохавшись у цей край, він вирішив залишитися тут назавжди. Разом із дружиною вони влаштували традиційне весілля за місцевими обрядами, яке стало справжньою сенсацією та поштовхом до відродження культурних традицій регіону.
Родина з Одеси створила екоферму
«У 2010 році ми вирішили переїхати з міста в село Шершенці і заснувати тут маленьку екоферму», — розповідає Олександр.
Сьогодні подружжя виробляє понад 20 найменувань молочної продукції, яку реалізує в екомагазинах Одеси. Почавши з виготовлення натуральних продуктів для власного сина, вони перетворили своє захоплення на прибутковий бізнес.
«Я, як мешканець міста, знайшов великий скарб. Скарб — це наша земля. Вона багата, ця земля. І хотілось би, щоб максимальна більшість людей у великих містах, які тиснуться в якихось маленьких квартирах, просто стали господарями на своїй землі, яка пустує», — підсумовує Олександр своє життєве кредо.
Овітерапія та відродження запустілого хутора
Подружжя із Західної України вирішило повернути до життя старовинний хутір, якому близько 400 років. Колись тут було близько 40 дворів, де мешкали чехи, німці, поляки. Тепер нові господарі створили агросадибу та розвивають вівчарство.
«Була мрія займатись вівчарством. Шукали місце, де є вільні пасовища», — розповідає господар.
Сьогодні в їхньому стаді понад 70 овець.
Вівці
«Ми займаємося овітерапією — це вживання, користування і спілкування з твариною, з овечкою», — з ентузіазмом розповідають власники садиби.
Агросадиба приймає туристів, пропонує екскурсії, баню, басейн і традиційні страви з баранини. На території створили музей старовинних речей, зберігають автентичний стиль у всьому.
«Ми були тоді єдиною сім'єю з дитиною, і я зрозуміла, що дуже не вистачає ще дітей. Тоді я почала організовувати табори. Таким чином у нас виник проект «Діти природи». Це щорічний табір, який вже вісім років поспіль відбувався», — розповідає одна з мешканок Обирка, яка створила домашню школу для дітей.
Національне відродження починається з місцевих громад
Усі герої цієї історії, попри різні долі та обставини, об'єднані спільним прагненням — відродити українське село, зберегти традиції та створити гармонійний простір для життя в єдності з природою.
«Треба діяти локально, треба цікавитися політикою у своєму селі чи в своїй ОТГ. Цікавитися та банально у себе в квартирі — то дуже круто. Діяти треба тут і вже зараз — змінювати себе, змінювати ближнього і робити навколо себе якісь зміни», — переконаний один із мешканців Обирка.
«Ми десь для себе теж певною мірою транслюємо це місце, цей простір, що це наша маленька країна у великій Україні. І тут буде так, як ми хочемо, так, як нам подобається, так, як ми відчуваємо. І можливо, це колись протранслюється на всю країну», — мріє інший поселенець.
Переїзд з міста до села для цих людей став не втечею, а поверненням до своїх коренів, до справжніх цінностей і свободи творити своє життя власноруч.
«Свобода — це таке відносне поняття. Ми від чогось звільнюємось, а від чогось становимося залежними. Ми залежали від таких факторів, як соціальні, політичні, а тепер більше нас хвилює погода, сонце, активність, дощ. Ну, так нам цікавіше. Це більше схоже на те, що нам потрібно», — підсумовує один із героїв.
