Де в Україні найвище житло і хто там живе? Звідки черпають українські горяни, люди, які живуть найближче до неба? Чим вони займаються і чим надихаються? Дмитро Комаров вирушив у Карпати, аби знайти найвище житло в Україні та пізнати секрети виживання на висоті.
У горах час тече інакше. Тут кожен крок вгору — це не просто подолання висоти, це шлях до розуміння філософії життя українських горян. Озброївшись висотоміром та невгамовною цікавістю, експедиція вирушила Карпатами, щоб знайти те єдине місце, де українці живуть найближче до небес.
Хатина на краю світу: остання домівка на полонині
Перша зупинка — село Дземброня, що з'являється першим під час пошуку в інтернеті "найвище село України". Дорога сюди — справжнє випробування. Те, що місцеві називають "сільською дорогою", більше нагадує випробувальний полігон для позашляховиків. Дмитро Комаров з командою застрягли майже одразу.
"Оце дорога, щоб я сюди ще поїхав", — вихоплюється у Дмитра Комарова. Але труднощі лише починаються.
Піднявшись високо в гори, команда опиняється на полонині з неймовірним краєвидом на Говерлу. Тут, на висоті 1040 метрів над рівнем моря, стоїть охайна хатинка з українським прапором. Це дім пані Василини.
Пані Василина зустрічає журналістів з відкритою душею. Вона розповідає, що колись на цій полонині стояло 18 хат, але сьогодні залишилася лише її оселя. Всі інші спустилися вниз, ближче до роботи, транспорту, цивілізації. Вона ж залишилася сама серед безкрайнього простору гір.
Пані Василина живе сама серед гір. Всі її сусіди вже давно мешкають нижче.
"Сусідів тут нема, сусіди у нас всі вже внизу живуть", — каже жінка.
Життя на такій висоті — не просто географічний показник, це спосіб існування. Найближчий сусід — за 20 хвилин пішки, а похід у магазин перетворюється на справжню експедицію. Проте пані Василина не скаржиться. Її погляд світиться якоюсь особливою гірською мудрістю.
Ціна життя на висоті: трагедія серед величних гір
Попри неймовірну красу, гори таять у собі смертельну небезпеку. І пані Василина знає про це не з чуток. 16 років тому блискавка забрала життя її доньки Ольги та онука Михайлика.
Пані Василина розповідає власну історію, пов'язану з небезпекою життя у горах
"Був 2008 рік, стихія, дощ лляв просто як з відра шість годин", — згадує вона, а голос її тремтить.
Того дня жінка з однією із доньок пішла на схил шукати корову. Інша з 10-річним онуком чоловіка зостались біля стайні, сиділи на порозі, чекаючи старших. В ту саму мить блискавка влучила у вишку мобільного оператора, яка стояла на горі. Вони були не біля вишки, але, каже пані Василина, як гахнуло.
"Ми прийшли, діти лежали вже мертві. Хлопчика спалило зовсім, була металева пластинка, що зуби виправляє, а в дочки було таке п'ятнечко на правій стороні, і розрив серця. Було страшно дуже".
У світі щороку від блискавок гине понад 6000 людей. Цей розряд в десятки кілометрів шукає, де заземлитися, найчастіше обираючи мішенню саме верхівки гір і високі інженерні споруди. В горах немає громовідводів, через що небезпека зростає.
На запитання, звідки вона черпає сили після такої трагедії, жінка відповідає просто: "Беру енергію з молитви. В мене молитва на першому місці. Помолюся — мені тоді легше".
Плани нового життя на старих мапах
Пані Василина пригощає та пропонує переночувати, аби не їхати у темінь. Всередині хати — затишок і тепло. На стіні висить стара карта — схема майбутнього мегакурорту, який мав стати відомим на весь світ.
"Витяг номер шість — 5500 метрів довжиною, витяг номер вісім — 3800 метрів", — роздивляється Дмитро Комаров, і пригадує розмову з її чоловіком, який раніше показував Дмитру цю карту.
"Шкода, що не зробилося, то туризм розвивався би, був як Буковель", — говорить пані Василина.
Карта курорту, який міг бути кращим за Буковель
Плани про курорт із 20-ма лижними трасами з'явилися на початку 2000-х, але далі розмов справа не пішла. Пів року тому не стало чоловіка пані Василини, Івана Юрійовича, з яким вони разом мріяли про розвиток цього регіону.
На світанку пані Василина показує нам джерело своєї сили — схід сонця на полонині.
Світанок у горах
Світанок у горах
"Сонечко як сходить ранком, силу дає мені, відчуваю таке полегшення на душі", — каже вона. — "Якщо зранку помолитися, цілий день добре працюється".
На пошуки вершин: дорога до Віпче
Продовжуючи експедицію, команда вирушає до села Віпче, де, за чутками, розташоване найвище житло українців. Дорога до нього так само не асфальтована, але краща, ніж до Дземброні.
"Уявіть собі, ми зараз з джипом їдемо вже пів години. Якщо тут живеш цілий рік, потрібно виїхати за продуктами, кудись ходити на роботу — це завжди ціла пригода", — розповідає Дмитро Комаров.
Дорогою до села Віпче
На запитання: "Як вам тут живеться?" місцеві відповідають просто і, як і всі українці: "Все добре, лиш би війни не було, це головне".
Піднявшись вище, команда знаходить єдину людину з родиною, яка залишилася жити у віддаленій частині села. Це пан Микола Дячук.
"На цій висоті колись було 28 хат, тепер я один", — розповідає він. Висотомір показує 1125 метрів над рівнем моря.
Мешканці верхів'я гір ще з літа починають робити важливі запаси, як ліки, якусь провізію тощо, аби в холодну пору року максимально скоротити потребу спускатись з гір. Куди б не потрапили у гості, на столі завжди будуть бринза, банош і м'ясо - головні джерела енергії для гуцулів.
Ковальство як джерело сили
Чим займається людина, яка живе так високо? По-перше, господарство, звісно. Є коні — фактично, місцеві джипи. Але головна справа пана Миколи за дверима його хати.
Микола Дячук
"Це є мій робочий кабінет", — з гордістю показує він кузню. — "Коні кую, сокири, сапи для сільського господарства — все, що необхідно".
Ковальство — ремесло з доісторичних часів, яке виникло для виготовлення зброї, а згодом стало важливим для створення побутових предметів. Карпатські ковалі відомі своїми магічними оберегами. Вважалося, що вони здатні надавати виробам сакральної сили.
Микола підкуває коней
"Скільки вас тут на Верховинщині, ковалів?", — питає Комаров у Миколи. "Може десяток, може десять чоловік на цілий Верховинський район", — відповідає майстер.
Пан Микола за роботою
На запитання про силу України пан Микола відповідає не замислюючись: "Сила у єдності нашого народу, тому що наш народ український і дуже сплочений".
Інстабудиночки: новий тренд життя на висоті
Крім традиційних осель, в Карпатах з'явився новий тренд — так звані інстабудиночки. Це сучасні споруди з панорамними вікнами, що виходять на неймовірні краєвиди.
Інстабудинок у Карпатах
Дмитро попросився відвідати один з таких, аби побачити, який він усередині. Найголовніше у такому будинку, звісно ж, вікно.
Це новий вид туризму, коли ти наче і на природі за рахунок великих вікон, і водночас у комфортних умовах. Кожен, хто відпочиває у таких будинках, ділиться у своїх соцмережах неймовірними фото, і здається, що вони зроблені не в Україні.
А ще тут дуже спокійно, бо комплекс з інстабудинками знаходиться далеко від цивілізації, тут немає сторонніх звуків. І ця тиша розслабляє.
Музей на колесах
Дорогою Дмитро з командою зустрічають колоритне авто — мікроавтобус, прикрашений ляльками, гуцульськими раритетними речами та, здається, усім, що потрапило під руку власнику.
Музей на колесах
Авто
Власник цього дивотранспорту пан Михайло, який стверджує, що є сином відомого мольфара Михайла Нечая.
Пан Михайло
"Це є невеста, весільне вбрання", — показує він на ляльку всередині автобуса. А поруч — коробка з написом: "На ЗСУ", куди можна "донатити".
Музей на колесах всередині
Серед експонатів — справжня бартка, традиційна зброя гуцулів, маленька сокира з довгим руків'ям. "Це ще покійний Нечай мені робив своїми руками", — гордо показує пан Михайло.
Сила українських горян
Експедиція Дмитра Комарова — це не просто пошук географічної точки. Це намагання зрозуміти, звідки черпають силу люди, які живуть на висоті, часто самотньо, в складних умовах, але не втрачають оптимізму і віри в майбутнє.
Відповіді різні: для когось джерело сили — молитва, для когось — природа і сонце, для когось — улюблена справа, для когось — єдність народу. Але є щось спільне — це непохитна віра в те, що все буде добре, що війна закінчиться, і життя продовжиться.
І коли бачиш, як маленький хлопчик з Харкова, який приїхав відпочити в Карпати і пережив "приліт" іскандера за 50 метрів від його будинку, мріє про мир і "подорожі з мамою і татом", розумієш, що справжня сила нашого народу — у вмінні продовжувати жити і бачити красу навіть у найтемніші часи.
А на запитання "Що найкраще в житті на висоті?" пан Микола відповідає просто: "Краєвид, водичка чиста". І з цим важко не погодитися. Карпати дійсно наче природний павербанк, який дарує енергію та готовий поділитися нею з усіма, хто цього потребує.
