У сучасному світі, де продуктивність стала майже культом, ми часто шукаємо зовнішні причини своєї втоми та браку часу. Однак справжні викрадачі нашої життєвої сили можуть ховатися не в переповненому графіку, а в нашій власній свідомості. QCH терапевтка Лола Чіківчук розповідає про психологічні пастки, які щодня забирають нашу енергію, залишаючись непомітними, але їхній вплив на якість життя — колосальний.
Спроби читати думки інших
«Я не знаю, про що думає інша людина», — ця проста, але глибока думка стала відправною точкою для усвідомлення першого потужного викрадача енергії. Намагання вгадати, що саме подумали оточуючі — це багатогодинна ментальна праця, яка не приносить жодних реальних результатів.
«Раніше дуже велика частина моєї енергії і сил ішла на те, щоб подумати, а що ж подумали інші люди, або "мабуть, вони подумали ось це", або "мабуть...", — розповідає Лола. — Насправді це була така велика трата енергії та часу».
Цей патерн став помітним для неї після зустрічі з Кіраном О'Нілом, який в одній ситуації просто сказав: «Я не знаю, про що вони думають». Ця фраза стала одкровенням і точкою переосмислення.
«Інша людина — це абсолютно інша сукупність генів, обставин, того, як людина сформувалася, свого досвіду. Я не можу знати, що думає інша людина. І найпростіше — це запитати або взагалі про це не думати», — пояснює вона.
Еволюційно людям важливо бути частиною групи, тому нам не може бути повністю байдуже, що про нас думають інші. Але коли ця турбота перетворюється на нав'язливе прокручування внутрішніх діалогів — це сигнал, що час звернутися до фахівця.
«Взагалі люди в основному думають про себе. Про вас вони можуть думати максимум 3 хвилини. Тому це не так вже й багато», — нагадує авторка.
Думки про думки крадуть життя
Другий потужний викрадач часу та енергії — надавання надмірного значення власним думкам. «У більшості людей в голові постійно відбувається діалог, і є наша частина, яка постійно намагається інтерпретувати, постійно щось нам бубонить», — пояснює авторка.
Цей нескінченний внутрішній діалог створює «величезне кубло думок», яке не допомагає, а лише заплутує. Рішення прийшло з давніх практик таоїзму — сприймати себе як небо, а думки — як хмари, які постійно змінюються і проходять.
«Мої думки не визначають те, ким я є. Мої думки — це навіть не я. Це просто думки, просто діалог. Як хмари на небі — вони пройдуть, і з'являться інші. Якщо я починаю з ними боротися, вони застрягають надовше», — ділиться своїм відкриттям авторка.
Особливо шкідливим є додавання суджень до своїх думок. «Якщо думка приходить, вона, по-перше, нічого не говорить про те, чи погана чи хороша ви людина. Взагалі додавати судження та історії до думок некорисно», — підкреслює вона.
Сумніви у рішеннях, які ви вже ухвалили
Третій викрадач — це постійне ставлення під сумнів своїх минулих рішень. «Часто я думала про те: "А якби я там зробила якось по-іншому, то, можливо, щось би зараз було по-іншому". Це така велика трата енергії», — визнає авторка.
Вирішення цієї проблеми полягає у простій, але глибокій формулі: «В той час я ухвалила рішення — найкраще рішення, яке могла, з ресурсами та інформацією, доступною мені».
«Це дуже добрий до себе фрейм... Воно відрізає таку кількість некорисної ментальної жуйки і дає стільки енергії, тому що ми автоматично прощаємо собі», — пояснює вона.
Це фундаментальна доброта до себе — розуміння, що кожен робить найкраще з того, що має. «Я вірю в це про себе і про інших. Це допомагає мені бути доброю до себе. Так само допомагає бути доброю до інших», — ділиться авторка.
Внутрішній критик — невидимий саботажник успіху
Четвертий і, можливо, найпідступніший викрадач — це самокритика. «Іноді самокритика звучить як фон, і ми її навіть не бачимо. Вона настільки для нас звична, тому що, по-перше, звучить в голові і не виходить назовні, а по-друге, настільки звична, що ми навіть не розуміємо, що вона є», — пояснює авторка.
Часто усвідомлення масштабів проблеми приходить лише тоді, коли внутрішній критик замовкає. «Я зрозуміла, що в мене було багато самокритики, аж коли вона зникла. А це сталося в процесі терапії... Вона вимкнулась, і якось я сиділа і зрозуміла, як в мене в голові тихо. І потім я зрозуміла, що я не глузую з себе. І це було якимось таким радісним відкриттям».
Показником роботи внутрішнього критика може бути реакція на компліменти. «Якщо вам роблять комплімент, а ви замість дякую з посмішкою придумали мільйон речей, чому оце, що вони сказали, до вас не підходить — то це шанс створити більше часу для позитивних і приємних думок», — радить авторка.
Для початку роботи з внутрішнім критиком вона пропонує три прості кроки: проявити цікавість до того, що саме говорить критик, запитати, чий це голос (часто ми виявляємо, що повторюємо слова батьків чи інших значущих людей), і нарешті запитати себе, чи хочемо ми так думати. «Цікавість і ніжне спостереження можуть зцілити від дуже багатьох речей», — підсумовує вона.
Як зберегти свій час і енергію
Підбиваючи підсумки, можна виділити чотири ключові стратегії для повернення свого часу та енергії:
-
Прийняти, що ми не можемо знати, про що думають інші. Замість безплідних здогадок — запитати або відпустити цю думку.
-
Розглядати думки як хмари, що проходять небом нашої свідомості. Вони не визначають нас і не заслуговують на надмірну увагу чи судження.
-
Прийняти свої минулі рішення з розумінням, що в той момент ми робили найкраще, що могли, з тими ресурсами та інформацією, які мали.
-
Розпізнати внутрішнього критика і замінити його голос на щось ніжніше та підтримуюче.
Ці прості, але глибокі зміни у ставленні до власних думок можуть звільнити колосальну кількість енергії, яку можна спрямувати на справді важливі речі — розвиток, відпочинок і радість життя.
