Денис Лисицький родом з Добропілля. До повномасштабного наступу росії був депутатом, розвивав свій маленький бізнес з обсмажування кавового зерна. Однак, наступ окупантів усе змінив. Денис вивіз родину з рідного Добропілля, тимчасово закрив свою справу та почав займатися волонтерством.
Денис Лисицький Фото: Соцмережі Дениса
Разом з товаришем Станіславом Сапуновим він збирає кошти та купує необхідні речі для добровольців та тероборони, які захищають Добропілля та громаду. Також хлопці вивозили добропільчан у безпечні місця. Загалом, їм вдалося зібрати 185 тисяч гривень, з них 135 тисяч — уже використали та перетворили на реальну допомогу. Решту, 51 тисячу використають на бронеплити. А якщо додати сюди суми, які вдалося залучити від друзів-волонтерів, то загальна допомога вже перевалила за 350 тисяч.
ДоброNews.City поспілкувалося з Денисом про його волонтерську діяльність та про те, як не перегоріти та продовжувати допомагати.
Як ви вирішили займатися волонтерством?
По-перше, я себе не можу назвати супер-волонтер, я себе таким не вважаю. По-друге, декілька моїх авторитетних знайомих повідомили мені ще до початку повномасштабного вторгнення, що вже реально щось готується. Радили, вивозити сім`ю. Я прислухався. І десь за тиждень до початку наступу я почав готуватися, збирав продукти, документи, речі приготували. І коли 24 лютого все почалося, то ми вже вирушили з Добропілля. Тоді я вже точно знав, що сім’ю маю вивезти. І ми поїхали на Захід України. Тижнів два я пробув там із сім`єю, тоді я відправив її закордон. Трохи займався зі знайомими волонтерством: розвозили гуманітарну допомогу, облаштовували тимчасові прихистки для біженців.
Усе почалося з того, що ми разом зі Стасом Сапуновим доставляли плитоноски на Схід. Їх робить наш знайомим Микола Головко. І я попросив у нього, щоб він нам дав 10-20 для наших хлопців у Добропіллі. Він погодився, дав 10 плитоносок. Але плит у нас ще не було. І тоді я подумав, що може мені спробувати зібрати гроші на бронеплити. Я виклав у соцмережах допис. І за день ми вже назбирали близько 60 тисяч гривень. Я був дуже приємно здивований. Я думав, що люди будуть скидати по 20, 50, 100 гривень. А потім я побачив, що там почалося 500, 1000, 2000 гривень, декілька людей по 5 000 скинули. Я дзвонив знайомим, просив допомогти, друзі скидали гроші, батько.
Згодом вже з`явилося бажання, я побачив потреби для нашої ТРО та самооборони. Футболки, наколінники… І я зрозумів, що маємо допомагати. А згодом вже з`явилася довіра від людей, які є в громадських організаціях, вони почали теж допомагати нам.
Зараз у нас є ідея нового проєкту. Ми хочемо робити пакунки для воїнів з Добропільщини. Це Білозерське, Білецьке, Добропілля. Туди хочемо покласти шкарпетки, спідню білизну, смаколики, вологі серветки, можливо турнікети і адресно передавати людям. І хочемо туди ще додавати листи від добропільчан, малюнки дітей, щоб було приємно.
Ви також займалися евакуацією, це теж була ваша ініціатива?
Це була ініціатива моя та Станіслава Сапунова. Нам віддала бус церква “Слово життя”, вони його купили на кошти благодійників. І от на цьому бусі ми почали евакуйовувати людей. Стас збирав гроші на дизель, допомагали згодом нам громадські організації, але з людей ми гроші не брали. Нам вдалося вивезти приблизно 200 людей. Два рази ми їздили на Львів, відвозили просто до хостелу. Згодом возили людей до Дніпра та Павлограду.
Вивозити людей було не важко, у Добропіллі відносно тихо. Звичайно морально було трохи складно. Я бачив людей, які були дуже розгублені. Вони не знали, що далі робити, куди далі їхати. Легше тим, хто їде до родичів та друзів.
Бус, на якому злопці вивозили людей з ДобропілляФото: Соцмережі Денисаа Лисицького
Зараз багато людей повертається назад. Десь половина міста. Я через це дуже турбуюся. Я думав, що є велика ймовірність, що знову доведеться вивозити людей. Я собі теж придбав бус. І якщо потрібно буде, то знову буду підключатися до евакуації.
Я розумію, тих хто повертається, або не хоче їхати. Але я вважаю, що якщо є хоч маленька можливість поїхати, то краще евакуюватися. Бо мені здається, що ймовірно найближчі тижні можуть бути надскладними.
Деякі люди, які почали волонтерити на початку вторгнення, зараз дещо перегоріли. Як ви з цим справляєтеся і продовжуєте працювати?
Я час від часу також таке відчував. По-перше, це ж безоплатна робота. Бізнес зупинений. Мені зараз допомагає батько, інколи їжу дадуть на гуманітарному штабі. Але зараз такий час. Ще й з кожним днем все важче знаходити кошти. Перші тижні це була навала, ажіотаж, люди жертвували великі суми. Але зараз вже все переходить і на рельси держави. Не те що потреб стало менше, але їх вже закривають не лише волонтери.
Я можу дати таку пораду: якщо допомагаєте, то не потрібно постійно чекати фідбеку. Треба навчитися робити так, як ти б хотів, і від цього нічого не чекати. А люди які будуть дякувати, які будуть довіряти завжди знайдуться.
Підтримати Дениса та його проєкти:
ПриватБанк:
4731 2196 3076 5620
Лисицький Денис Володимирович
