Як розпізнати фейкові новини? Як убезпечити себе від маніпуляцій, якими користуються деякі ЗМІ? На ці та інші питання нам відповіла виконавча директорка Донецького прес-клубу Тетяна Строй.
Виконавча директорка Донецкього прес-клубу Тетяна Строй розповідає про маніпуляції у ЗМІ
Якщо ви зіткнулися з інформацією, яка викликає у вас певні сумніви, обов’язково зверніть увагу, чи є посилання на джерело, чи не занадто емоційна лексика автора та перевірте новину на спеціальному факт-чекінговому ресурсі - це поради, які надає користувачам виконавча директорка Донецького прес-клубу Тетяна Строй. У інтерв’ю в рамках проекту «re:start democratic discourse» за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини медіаекспертка розповіла ДоброNews.City, як не стати жертвою маніпуляцій у ЗМІ та розпізнавати фейкові новини.
Що таке фейк у ЗМІ?
Фейк (від англійського слова fakе) – це підробка, фальшивка. Або, іншими словами, вигадка, брехня. Те, що колись називали «газетна качка». Тепер фейки є у всіх типах медіа, згадаймо широко відомий сюжет Першого телеканалу Росії про «распятого мальчика» у Слов’янську. Але найчастіше вони з’являються у соцмережах та на сайтах.
Які існують типи фейків
У 2017 році з’явилися нові класифікації фейків. Науковці пропонують п'ять типів:
стовідсоткова фальшивка,
упереджені,
чиста пропаганда,
невірне використання даних,
неточні і недбалі.
Бі-Бі-Сі поділяє на дві: неправдиві новини, поширені навмисно, та новини, які містять у собі правдиву інформацію, але не є цілковито точними (якщо журналісти не перевірили всі факти, перш ніж опублікувати матеріал, або перебільшили деякі з них). Є фейки, вигадані для розваг, є - такі, які запускають, щоб заробляти гроші на кількості переглядів. А є підготовлені з метою дискредитувати когось, змінити ставлення до явища, особи, спонукати до певних думок чи вчинків тощо.
Які ознаки можуть вказати на фейк
В першу чергу, варто звертати увагу на те, чи вказано джерело фактів, тобто звідки журналіст дізнався про те, що пише. Професійне медіа дотримується журналістських стандартів, один з яких – достовірність. Тобто не далі другого-третього речення має бути зазначено, звідки факти, про які повідомляється. Кожен факт журналіст має перевірити щонайменше у двох різних джерелах перш, ніж оприлюднити.
Часто буває, що ніби посилання на джерело є, але виглядає воно сумнівним. Якщо це - посилання на прес-службу якоїсь установи, подумайте, чи вона справді існує, чи доводилося вам чути про неї раніше? Завжди можна перевірити інформацію звичайним пошуком у Google. Якщо йдеться про іноземну організацію, то варто задати запит різними мовами (ключові слова легко перекласти у Google Translate). Наприклад, у фейку про кульові блискавки, який влітку 2018 року створила та запустила в якості експерименту журналістка Альона Романюк з Інституту розвитку регіональної преси, було посилання на «Всемирную организацию управления океана и атмосферы» (NASA Ukraine). Але навіть мінімальне знання англійської вам підкаже, що літери абревіатури не співпадають з першими літерам у назві організації!
Якщо мова про українську структуру, зверніться до електронного державного реєстру юридичних осіб на сайті Мін’юсту: там теж є пошук, вводите назву і бачите результат.
Автори матеріалів також у багатьох випадках посилаються на інше медіа, але й тут варто клікнути на першоджерело і впевнитися, що там написано, і оцінити, якої якості це першоджерело. Ігноруйте ресурси, контент яких, наприклад, перевірили журналісти Texty.org:
По-друге, звертаємо увагу на лексику: чи не надто емоційний заголовок і сам текст? Чи використані стереотипи, штампи, фрази або зображення, які принижують або ображають когось? Використання так званого «хейтспічу» (мови ворожнечі) покликано вносити розкол між різними групами людей, розпалювати ворожнечу. Журналісти нерідко таким чином хочуть підсилити цікавість до своєї новини і для цього спеціально вдаються до маніпуляцій, порушуючи кодекси журналістської етики. Наприклад, у період Євромайдану у різних ЗМІ часто вживались такі висловлювання як “бандерівці”, “фашисти” та “екстремісти” по відношенню до учасників акцій протесту. Певний час у хроніках Міністерства внутрішніх справ України з’являлися повідомлення із заголовками, в яких поруч зі словами “злочинець”, “крадій”, “аферист” вказувалося етнічне походження особи, яка підозрювалася у правопорушенні чи злочині. Журналісти, користуючись офіційним сайтом МВС як джерелом інформації, повторювали у своєму тексті мову ворожнечі. У багатьох ЗМІ досі зустрічаються такі приклади.
По-третє, читайте весь матеріал, не лише назву. Наприклад, на сайті міста Дніпро dp.vgorode.ua часто з’являються заголовки, у яких журналісти перебільшують, або додають сенсів, якім немає підтвердження у тексті. Наприклад, заголовок “Готовь лодку: на Метростроевской машины едут по окна в воде”, наводить читачів на думку, що у місті майже повінь, але, коли ми відкриваємо новину, то бачимо, що фотографії не підтверджують описаного у назві матеріалу стихійного лиха.
Далі. Дивіться, в першу чергу, на ДАТУ публікації: можливо, це був жарт на 1 квітня?
У соцмережах перед тим, як щось передрукувати, подивіться, з якого акаунту поширюється ця інформація. Якщо акаунт не виглядає «живим» (немає фотографій, власних думок на сторінці – лише перепости та картинки з інтернету), краще не довіряйте цьому джерелу.
Зверніть увагу на експертів: хто коментує; пошукайте, чи згадуються ці люди в інших матеріалах, інших медіа, яка риторика. Чи не видаються оцінки за факти? Чи не виглядає історія надто неймовірною (інформацію неможливо перевірити)?
І основна порада - звертайтеся до факт-чекінгових ресурсів/проектів, таких як:
«По той бік новин» - тут можна знайти інфографіки, тести, статті з експертами з медіаграмотності, покрокові інструкції та інструменти протидії маніпуляціям та фейкам.
«Лабораторія медіаграмотності» - віртуальний майданчик для поширення інструментів медіаграмотності.
Детектор медіа - це багатофункційна платформа, яка поєднує створення медійного контенту, різнопланові дослідження медійного простору, адвокацію законодавчих та суспільних змін, що стосуються медіа, та медіаосвіту, спрямовану на широку аудиторію.
Сайт для перевірки фактів Stopfake.org - на початку створення основною метою спільноти була перевірка та спростування перекрученої інформації і пропаганди про те, що відбувається в Україні, яка поширювалася у ЗМІ. Надалі Проект перетворився в інформаційний хаб, де аналізується таке явище як кремлівська пропаганда у всіх аспектах і проявах.
voxukraine.org - незалежна аналітична платформа, заснована після Революції гідності у 2014 році групою висококваліфікованих економістів та юристів, які працюють в Україні і за кордоном. Також є у Фейсбуці.
Історична правда - майданчик для наукових і публіцистичних дискусій навколо історичної політики та політики пам'яті. Дайджест тематичних публікацій - що дозволить не пропустити важливі та цікаві статті вчених, журналістів у паперових та онлайнових ЗМІ.
Європейська правда - перший в Україні новинний ресурс, присвячений європейській тематиці. На сайті є аналітика та новини, авторські колонки та експертні дослідження щодо всіх аспектів відносин Києва з Брюсселем та іншими європейськими столицями - і політичних, і економічних, і візових.
База псевдосоціологів - тут зібрані дані про 101 псевдосоціологічну службу та 176 прихованих піарників, які оприлюднювали або коментували сумнівні результати протягом останніх 15 років. По кожному подається довідка та історія їхньої діяльності.
Оціночні судження як засіб маніпуляції
Оцінки/судження, звісно, можуть та мають бути в новинах, тому що коментарі полегшують розуміння фактів, додають емоційності матеріалу. Але головне правило – у новинах судження повинно бути обов’язково відокремлене від фактів. Друге правило – неприпустимі судження з боку журналіста, який повідомляє новину. Оцінки/коментарі можуть давати або експерти, які компетентні у питанні, яке коментують, або очевидці події.
Нагадаю, факт – це те, що відбулося в дійсності, що існує безвідносно до того, що ми про це думаємо. Якщо зовсім просто, факт - це «іде дощ» (звісно, якщо в момент мовлення він іде), «ви бачите цей текст» (в момент, коли читаєте цей матеріал), «Президент підписав Закон…» (якщо він справді підписав і документ зареєстровано та оприлюднено відповідно до чинного законодавства). Судження можна передати прямою мовою і взяти у лапки та підписати обов’язково іменем людини, якій воно належить. Також коментар передають і непрямою мовою, вказуючи «за словами», «на думку» і т.п., але так само із зазначенням особи, яка так вважає.
Маніпуляцією буде, якщо судження «вплітається» у факти, і тоді, відповідно, все сприймається аудиторією як факт. Наприклад, матеріал «Вспомнил о Голобородько. Что становится понятно из пиар-фильма о 100 днях Зеленского» розміщено у розділі «Новини» на сайті «Страна.ua». Але вже з третього абзацу читачу пропонується інформація: «Уже по выбору интервьюера и канала было видно, что это изначально дружеская беседа, а не острое интервью. Хотя были затронуты многие громкие темы…» - купа оціночних фраз, висновків («было видно», «изначально дружеская беседа», «не острое интервью», «громкие темы»), але чиї вони? Кому належать ці думки? Про це жодної згадки, тож автоматично читач сприймає ці висновки як факт – те, що справді так воно і є.
Важливість стандартів журналістики та чому на це варто звертати увагу
Медіа, які вважають себе професійними, прагнуть дотримуватися в своїй роботі таких основних журналістських стандартів: оперативність, достовірність, повнота, точність, баланс думок та відокремлювати факти від оцінок.
Розшифруємо, що саме вимагає кожен з них від журналіста у його роботі.
Оперативність – або іншими словами, швидкість подання новин, проте не в збиток іншим стандартам.
Достовірність – кожен факт, що подається у матеріалі, повинен мати ідентифіковане та надійне джерело інформації.
Повнота – у новинах мають бути відповіді на питання: що сталося, де, коли сталося; до аналітичних матеріалів додається – чому сталося і до чого це призведе, а також коментарі експертів.
Точність – ЗМІ мають поширювати лише правдиву інформацію. Мають бути правильно вказані імена героїв, власні назви, дати та інші дані. Також, звісно, варто звертати увагу на використані джерела інформації.
Баланс думок, точок зору – забезпечує всебічність та безсторонність висвітлення події. При висвітленні конфлікту необхідно надати слово та відобразити позиції всіх сторін конфлікту. При цьому сам журналіст має бути максимально неупередженим та не надавати перевагу жодної зі сторін.
Відокремлення фактів від коментарів – і знову журналіст має бути максимально незаангажований та не повинен робити власні враження та емоції частиною матеріалу. Всі висловлені думки та коментарі учасників події треба чітко відокремлювати від поданих фактів.
Якщо ви бачите порушення відразу декількох стандартів, перед вами низькоякісний медіапродукт або цілеспрямована маніпуляція. Подумайте, чи варто брати до уваги ці матеріали? Моя порада – відмовитися і пошукати більш професійні медіа. На кого орієнтуватися? Можна слідкувати за результатами моніторингів ЗМІ, які виконують провідні українські медіаорганізації, такі як Інститут демократії імені Пилипа Орлика, Інститут масової інформації, «Детектор медіа» та багато інших. За результатами аналізу контенту оприлюднюються звіти, де можна побачити рейтинг: хто працює за стандартами майже на 100 %, а хто – на 50-60 %. Вам обирати.
Фото та відео фейки: як розпізнати
Завжди звертайте увагу на відповідність «картинки» тексту: чи ті об’єкти або особи, про які йдеться у матеріалі, зображені на фото? Найпростішим способом перевірки фото є функція «знайти картинку (Google)»: для цього наведіть курсор на зображення, клікніть правою кнопкою миші, та виберіть у меню відповідну функцію.
Також зважайте на те, чи відповідає сезон, погодні умови на фото чи відео тому, про що повідомляє новина. Багато про що можуть розказати деталі: номера автівок у кадрі, вивіски установ, прапори, дорожні вказівники тощо. Наприклад, російська пропаганда у 2014 році активно розповсюджувала повідомлення про масштаб обстрілів Слов’янська українською армією та показувала, як машини «швидкої допомоги» везуть поранених до лікарні. Але уважний глядач міг помітити, що українські «швидкі» вже багато років марковані синьою сніжинкою, а не червоним хрестом! А машини, які нам демонстрували на відео та фото, були взяті з архівного відео, яке зняли на іншій війні.
Щоб перевірити, чи відбувалося щось зі світлиною, існує багато програм та додатків, за допомогою яких можна відслідкувати процес «переробки». Наприклад, зворотній пошук зображень Google Search by Image, TinEye або сервіс Who stole my pictures.
Що стосується відео, то варто шукати оригінал в мережі та порівняти його хронометраж з тим, що пропонувало вам якесь медіа. Або перевірити, як зняли та подали інші. У багатьох випадках сюжет може бути нарізаний редакцією з певною метою – зманіпулювати громадською думкою.
Сучасним користувачам важливо вміти розпізнавати медійні маніпуляції, на які можна натрапити де завгодно. В оману може вводити і національний телеканал, і місцеве радіо, і районна газета, і улюблена сторінка в соціальних мережах. Щоб стати медіаграмотною людиною, перш за все потрібно працювати над собою, тренуючи критичне мислення, що неодмінно сприятиме розподілу отриманої інформації.
