Марина Подопригора працює в лабораторії Добропільської лікарні інтенсивного лікування близько 30 років. Відразу після закінчення Макіївського медичного училища її взяли на роботу в рідному місті, де 18 років вона пропрацювала на посаді звичайної лаборантки і вже десятий рік працює старшою лаборанткою.
«Я не є суворою начальницею, — розповідає медпрацівниця. — Колектив у нас дружній. Я сама довгий час працювала лаборанткою, тож розумію всі нюанси роботи. Можу будь-кого підмінити, якщо потрібно. У нас і завідувач лабораторії інколи працює на заборі крові».
Лабораторія Добропільської лікарні інтенсивного лікування відкрилася разом із лікарнею. І, як театр починається з роздягальні, так і лікарня не може існувати без лабораторії. Вона ділиться на чотири відділи: серологічний, клінічний, бактеріологічний та біохімічний. Також є три підрозділи: в Білозерському, Білицькому та Новодонецькому. У лабораторії — 35 медпрацівників. Лаборанти обслуговують близько 65 тисяч мешканців Добропільського району та населених пунктів Великого Добропілля.
Впродовж 28 років Марина Подопригора забирає та вивчає кров добропільчан, але сама не дуже любить здавати цей аналіз.
«Є такий парадокс, — розповідає вона, — мої діти не бояться здавати кров з пальця, а мені моторошно. Це, мабуть, тому, що під час навчання в училищі ми тренувалися один на одному брати кров з пальця і мені тоді попався партнер з «важкою рукою».
Саме у цих стінах досліджуються біоматеріали більшості добропільчан та виявляють різні хвороби. Марина Володимирівна розповідає, що, відповідно до аналізів, кількість венеричних захворювань в місті, на її думку, залишається приблизно на тому ж рівні, як і десять років тому. Але все частіше лаборанти знаходять в аналізах добропільчан паличку Коха — збудника туберкульозу. Така тенденція підтверджується статистикою по всій країні, тож старша лаборантка радить хоча б раз на рік робити всім добропільчанам флюорографію, щоб виявити якомога раніше це захворювання, якщо воно є.
У роботі лаборантів трапляються і курйози. Іноді пацієнти вдаються до незрозумілих хитрощів, наприклад здають замість сечі солодкий чай. Навіщо це робити, медпрацівниця не розуміє, адже такі заміни добросовісні працівники визначають відразу, ще на стадії виявлення Ph. Існує навіть такий жарт серед лаборантів, коли їм ставлять питання: «А як ви дізналися, колега, що той чай був саме солодкий?».
На питання, чи не огидно лаборантам працювати з кров’ю, мокротинням, калом та сечею, Марина Подопригора відповідає, що без цього неможливе лікування.
«Відбір проходить ще на першому році навчання. Гидливі просто не витримують та йдуть, — розповідає Марина Володимірівна. — У лабораторії стоять витяжні шафи, які забирають запах. А для мікроскопа потрібна лише краплина біоматеріалу. Взагалі багато лікарських спеціальностей пов’язані з тим, що у звичайної людини може викликати огиду та навіть шок, але без цього неможливо було б лікувати та рятувати життя. У нас, навпаки, якщо лаборант знайде щось незвичайне під час вивчення матеріалу, то кличе колег також подивитися».
Навчання та повторення теорії в лабораторії проходить постійно. Жінка зазначає, що лаборанти постійно перебувають у процесі підвищення кваліфікації, немов студенти. Працівники готують реферати та доповіді, опановують нові методики роботи.
«Завідувач лабораторії зараз вивчає методику імуноферментного аналізу (ІФА) тестування на коронавірус, — повідомляє Марина Володимирівна. — Планується вводити її в Добропіллі. За допомогою цього тесту можливо буде виявити, чи хвороба знаходиться в гострій фазі або пацієнт вже перехворів, а його організм виробив антитіла до вірусу. Для проведення ІФА-тестів потрібні лабораторні умови та спеціальне обладнання. За весь час жоден експрес-тест в Добропіллі не показав позитивний результат».
Працівники лабораторії Добропільської лікарні інтенсивного лікування працюють з пацієнтами, в яких підозрюють COVID-19. В спеціальних одноразових комбінезонах та захисних масках лаборанти відбирають біоматеріал, щоб зробити експрес-тест та відправити матеріал в лабораторії, де роблять більш точний ПЛР-аналіз.
«Через COVID-19 кількість людей, які приходять робити аналізи, дещо зменшилася. Люди намагаються не відвідувати заклади охорони здоров’я, — розповідає жінка. — Рідні нормально реагують на мою роботу в лікарні. Але серед знайомих я чую, що є випадки, коли люди просять медпрацівників не заходити до них, через побоювання заразитися».
Марина Володимирівна каже, що вважає себе щасливою людиною, яка займається улюбленою справою в рідному місті. Втім, жінка мріє якось пройти курси та навчитися мистецтву візажа, а на пенсії, до якої ще далеко, обіцяє займатися онуками.
