Дружини шахтарів з Донецької області побували під землею у ДТЕК шахтоуправлінні Білозерське. Підприємство знаходиться у однойменному місті Білозерське, що за 10 кілометрів від Добропілля.
На екскурсію запросили 12 жінок. 4 жінки розповіли кореспондентам ДоброNews.city про перший у своєму житті спуск до шахти на глибину понад 200 метрів.
Світлана Гризун, перебуває в декреті, місто Мирноград
Мій чоловік працює близько 5 років гірничим інженером на шахті «Новодонецька». Ходить у першу зміну з п’ятої ранку до п’ятої вечора. Мені завжди хотілося подивитися своїми очима, де він працює, в яких умовах, як відбувається робочий процес.
Спочатку було страшно, але ж і цікаво. Знала, що це небезпечна праця, а тепер переконалася сама. До екскурсії ніяк особливо не готувалася. Тільки доньку залишила на діда, так як перебуваю в декреті.
Нам перед спуском до шахти провели інструктаж з техніки безпеки. Потім дали спецівку та засоби захисту, включаючи окуляри і респіратор. Щоб не впала порода на голову попросили одягти каски. Потім ми спускалися в спеціальному ліфті - кліті. Нас було 12 жінок, та супроводжуючи шахтарі. Після екскурсії напоїли чаєм.
Тетяна Тумакова, тимчасово не працює, селище Новодонецьке
Чоловік у мене вже на пенсії, але продовжує працювати слюсарем на шахті «Піонер». Має 25 років стажу.
Якось прийшов і каже: є екскурсія на шахту. Підеш? Я кажу: так, бо мріяла півжиття потрапити туди. Шахта для мене своєрідна пригода. Люблю екстрим. Їздила раніше в Крим, стрибала з гір.
Батько теж все життя пропрацював на шахті, тепер і син пішов. Я у нього питала перед екскурсією, чи не страшно було спускатися вниз. Він відповідав, що лякали багато разів, але по факту було не страшно.
Сама переживала тільки за одне — як спускатися вниз на шахтному ліфті, адже, глибина більше 200 метрів, як нам говорили. Але вже коли спускалися, то ніяких особливих емоцій або екстриму не відчула. Вразив лише забетонований шурф, по якому опускалися. По його стінах цівкою текла вода. Це було щось.
Під землею ми перебували години дві. Водили нас на ділянку водовідливу. До цього думала, що це величезна печера з водою. Виявилося, що там на рейках розташовані величезні насоси. Гудуть так, що нічого не чутно було. Вони відкачують з шахти воду, шо заважає добувати вугілля. А на самій ділянці було скрізь сухо.
Шахта на якій ми були — надкатегорійна по виділенню метану. Тобто така, яка має підвищену вибухонебезпечність. Тому нам не можна було брати з собою мобільні телефони. А чоловікам-шахтарям під час роботи забороняється палити.
Ще встигли потрапити на ділянку конвеєрного транспорту. Побачили як по стрічці з лави на поверхню «їздить» вугілля. Пилу було дуже багато.
Відчули полегшення, коли зняли робочий одяг. Чоботи нам дали завеликі, аж 42 розміру, тож ходити було важкувато. Після купалися в лазні і нас пригощали чаєм з цукерками.
Марина Кононенко, працівник контрольного табелю у шахті «Капітальна», місто Мирноград
Я виросла в сім’ї шахтарів. Чоловік — гірничий інженер на «Новодонецькій» шахті. Сама працюю на шахті 23 роки в місті Мирноград, контролюю спуск і підйом людей. Давно мріяла побувати під землею, але чекала зручного часу. Для того, щоб мені спуститься на своєму підприємстві, потрібно було б брати купу дозволів. А тут чоловік запропонував, і я дуже зраділа можливості.
Екскурсія була дуже злагоджена: відвезли на автобусі, провели інструктаж, турбувалися про здоров’я, помірявши тиск. Дали повне обмундирування, аж до захисних окулярів.
Ми побували на ділянці високовольтників, побачили, як енергія надходить у шахту. Потім пішли на ділянку водовідливу, де відкачують воду з шахти. Побачили стрічку по якій вугілля йде з вибою.
Тепер розумію, куди ходить мій чоловік і як йому важко працювати. І коли видаю на роботі жетони шахтарям, то знаю точно, яка це непроста праця.
Тетяна Латкун, лікар-педіатр, місто Білозерське
Ще в дитинстві хотіла побувати на шахті. Мій батько працював прохідником, а мама — маркшейдером у найглибшій шахті Європи — «Шахтарській-Глибокій».
Мій чоловік працює підземним електрослюсарем на шахті «Новодонецька» 12 років. Якось він прийшов додому і каже: я тебе записав на екскурсію. Вийдеш на площу, буде там автобус тебе чекати.
Я сама працюю лікарем-педіатром і одразу після трьох нічних змін спрямувала на екскурсію. Нічого не лякало, бо мені що в шахту сходити, що дітям вночі допомогу надавати.
Вже на шахті ми довго перевдягалися. Взули дуже важкі шахтарські чоботи, що мають захищати ноги. Як чоловіки ходять у них змінами — не знаю.
У шахтарському ліфті спускатися було страшно. Тіснувато і здавалося, що повільно. Декому з жінок закладало вуха на глибині. Чим нижче спускалися — тим спекотніше. Важко дихати, пил літає. Але було цікаво, сподобалися машини підйому і спуску.
Після показувала фотографії чоловікові і він з нас сміявся. Каже, незвично тобі під землею.
