Вже майже два роки у Добропіллі функціонує центр допомоги тваринам «Зоо-Сіті», у якому живуть хворі та покинуті собаки і коти. Заклад — не комунальний, його самотужки створила родина місцевих мешканців Тетяни та Олексія Пустовойтових. Тут колишніх чотирилапих безхатченків лікують, доглядають та шукають нових господарів.
Зараз пес на ім’я Нік вільно бігає по території центру, а ще кілька місяців тому його привезли сюди скаліченого хворобою. Поруч стрибає Орбіт, його знайшли схудлого та змученого, він майже не міг ходити від слабкості. Тепер він головний стрибунець та обіймака, як кажуть у центрі. За всім спостерігає чорно-білий кіт — містер Паркер. Його збила автівка, колесо роздробило коту таз та розчавило внутрішні органи. Зараз він одужав, але задні лапи функціонують лише частково. Нині містер Паркер «вожак зграї» — він єдиний серед кішок живе з собаками. Подібна історія є майже у кожного чотирилапого мешканця центру допомоги тваринам «Зоо сіті», який два роки тому створила у Добропіллі родина Тетяни та Олексія Пустовойтових. Переважно тут вуличні собаки та коти, але багато тварин, які мешкають тут, колись мали господарів і це — найжахливіше, каже Тетяна.
«Іноді нам телефонують самі власники тварин. Одного разу дзвонив чоловік, каже: я собаку свого зараз прив’яжу у лісосмузі, або забирайте. Чи ще жахливіші випадки, коли ставлять перед вибором: або вб’ю тварину, або ви беріть собі» — розповідає жінка.
Зараз у центрі 69 чотирилапих постояльців — 19 кішок та 50 собак. Якщо дозволяють медичні показники, їх стерилізують. У кожної тварини є ветеринарний паспорт, всі необхідні щеплення та запис у журналі обліку, який Тетяна веде з початку роботи центру. За весь час існування "Зоо-Сіті" тут побувало вже більше двох сотень тварин і потік нових кудлатих не вичерпується: майже щодня жінка приймає дзвінки від добропільців щодо знайдених цуценят або кошенят. Також, за словами подружжя, місцеві мешканці часто підкидають тварин просто під паркан.
«Коли ми почали облаштування центру, ми розраховували його десь на 25 тварин. Це та кількість, яку ми можемо собі дозволити утримувати, не звертаючись за допомогою ні до кого. Але з часом все змінилося: нас сприймають як притулок, хоча це зовсім різні речі, та несуть постійно тварин. І віддаємо ми, наприклад, за місяць, 10 тварин, а приймаємо у цей же час 20».
Знайти нові родини пухнастикам нелегко, бо своїх вихованців Тетяна віддає тільки за умови, що у новій домівці для них створять комфортні умови та підпишуть договір, згідно з яким вона зможе іноді відвідувати своїх плеканців.
«Просять, наприклад, маленьку собачку, щоб жила у подвір’ї, а її у такі умови не можна. Ми взагалі не віддаємо собак на ланцюг: якщо хочете тварину, будуйте вольєр, виділяйте тварині достатньо місця, створюйте умови. Всі собаки, які живуть у нас, пересуваються вільно по виділеній для них території. Деякі люди дивуються, що ми просимо зворотній зв’язок після того, як заберуть тварину. А як я можу не цікавитися їхньою долею? Я ж кожного викохала, випестила, в мене за них душа болить», — ділиться Тетяна.
Центр допомоги ніколи не мав постійного фінансування. Щоб прогодувати таку кількість кудлатих постояльців, щомісяця потрібна не одна тисяча гривень. Гроші, які витрачаються на лікування та їжу — це благодійні внески та власний бюджет Тетяни та Олексія. Все, що є на території — також створене подружжям власноруч. Вони проводять тут майже весь вільний час. Колишній приватний будинок зараз облаштований спеціально для тварин. Щоб придбати ділянку, Тетяна разом із небайдужими людьми довго збирали кошти: шили іграшки з фетру на продаж, організовували акції та благодійні заходи. Вона розповідає, що коли будівлю купили, тут не було нічого, навіть паркану.
Зараз територія умовно поділена на п'ять зон: ділянки для собак, котів та будинок для хворих та післяопераційних тварин з окремим виходом для того, щоб вони могли виходити на вулицю, не контактуючи з іншими. Щоб утримувати важкохворих, у будинку підтримують необхідну температуру та постійно роблять вологе прибирання. Вхід у середину — в бахілах. Зараз тут мешкає одинадцять тварин: дві кішки після операцій та дев'ять собак. За словами власниці центру, будинок ніколи не пустує, оскільки хворих та скалічених на вулицях тварин більше, ніж здається.
«Ми живемо у квартирі з чоловіком і зараз там 11 тварин. Це як домашній притулок вже, але сюди я нікого не можу перевезти, бо місця бракує», — ділиться жінка.
Тетяна хоче перевезти всіх тварин на територію, віддалену від приватних будинків, де мешкають люди, щоб нікому не заважати. Але, перш за все, мріє, що для кожного її плеканця рано чи пізно знайдуться нові люблячі власники, адже більшість з чотирилапих вихованців центру колись пройшла через людську байдужість та жорстокість.
