13 листопада відзначають Міжнародний день сліпих. У Добропіллі на обліку понад 130 людей з інвалідністю по зору. Допомагає їм у захисті прав, навчанні та просто підтримує у повсякденні місцева Спілка сліпих. Трохи про непросте життя розповів голова ініціативи – Дзюба Валерій Євгенійович.
Валерію Євгеновичу 70 років. 45 з них він має другу групу інвалідності по зору та саме стільки очолює Спілку сліпих у Добропіллі. До пенсії він 25 років працював у школі, викладав історію, філософію та право.
«У 25 років отримав інвалідність по зору, працюючи високовольтником. Але продовжував працювати на підприємстві. Тоді мав освіту у вісім класів, — згадує Валерій Євгенійович. — Потім вже з інвалідністю закінчував старші класи. З першого разу вступив в університет на вчителя історії, філософії та права, який закінчив з відзнакою. Зараз простіше отримати освіту, були б гроші та бажання. Я їздив на навчання з магнітофоном, на який я записував лекції. Мені також на плівках передавали записи книжок. На той час не було стільки літератури в аудіоформаті, як зараз».
У 1974 році створив у Добропіллі спілку сліпих. За словами Валерія Євгенійовича, це була одна з перших громадських організацій в Україні для інвалідів по зору. Зараз до ініціативи входить 25 людей. Кожний третій має вищу та технічну освіту. Але тільки Валерій Євгенійович і ще одна жінка вміють читати книги зі шрифтом Брайля. Він вчить усіх охочих, але таких поки немає.
«За півтора місяця навчився читати та писати, вдома є спеціальна абетка для сліпих. Пам’ятаю час, коли кожний другий читав, а зараз взагалі мало читаючих по Брайлю, — розповідає чоловік. — Щоб писати Брайлем треба спеціальний папір, що як тонкий картон, та спеціальна форма з клітинками. Це все коштує не дешево. Уся молодь користується комп’ютером та телефоном. Завдяки новим технологіям простіше спілкуватись та слідкувати за новинами».
У Валерія Євгеновича вдома немає комп’ютера. Його замінює зібрання електронних та паперових книг. Книжки безкоштовно надсилають із Центральної російської бібліотеки, що співпрацює з 56 країнами. Має спеціальний пристрій для карткових флешок з аудіокнигами. На одному такому пристрої зберігається понад 200 годин аудіо. Любить слухати класику та детективи.
«Аудіокниги були ще на платівках, потім на плівках, на мікрокасетах, дисках далі почали використовувати флешки, — згадує Валерій Євгенійович, — Зібрав у місцевій бібліотеці колекцію з 600 дисків з книгами. Але вони зараз нікому не потрібні. Пиляться у сховищах та скоро стануть мертвими капіталом. Друкованих книжок зі шрифтом Брайля взагалі немає».
Валерій Євгенійович зазначає, що сам далеко не ходить, тільки з кимось. На жаль, Добропілля поки що не комфортне для людей з інвалідністю У дворі його будинку вже довгий час триває ремонт, крізь розриті ями. Але якщо є потреба, йому завжди допомагають перехожі.
Також, Валерій Євгенійович радить допомагати працівникам бібліотеки та викладачам у музичній школі. Бо саме ці люди багато роблять для Спілки сліпих.
«Дуже допомагають нам дружини, діти, родичі. Сам нічого не зробиш. Саме завдяки їм зустрічаємось з членами Спілки сліпих у музичній школі два рази на рік. Спілкуються переважно телефоном, а у теплу погоду зустрічаються у сквері, — ділиться чоловік, — Намагаємось підтримувати один одного, допомагати. Разом святкуємо ювілеї, коли комусь виповнюється 60,65,70 років. Є Фонд незалежності, куди збираємо гроші на подарунки та організацію банкету. Влітку намагаємось поїхати разом на море. Одного разу організував відпочинок 40 людей. У цьому році поїхали тільки чотири людини, та ще три – у санаторій в Київській області. Грошима допомагають профспілки, організація ветеранів праці та міська влада».
Енергії Валерія Євгеновича вистачає і на управління спілки огородників «Мурашка», що об’єднує 500 людей. Загалом члени ініціативи мають 27 га землі за міською лінією, по 4-6 соток на кожного. Зараз чоловік два роки як від імені ініціативи судиться з кооперативом, що привласнив земельні ділянки людей.
«Шість років вже не буваю на нашому городі, але дружина постійно їздить. Полуниця, малина, кабачки, різні овочі та зелень зі свого городу маємо. У дружини найкращі огірки у Добропіллі! – вважає чоловік, — Хочемо провести фестиваль у наступному році до Дня урожаю. Виставимо консервацію, овочі та фрукти».
Зараз Валерій Євгенійович слухає дві книжки – одну на телефоні, іншу на флешці. Іноді вмикає новини по телевізору. Мріє про мир на Донбасі та щоб про інвалідів по зору згадували не тільки до свят.
