Вже шостий рік у Добропільській амбулаторії № 1 працює Крайня Юлія Вікторівна, лікар загальної практики сімейної медицини, або, по-іншому, — сімейний лікар. На обліку у жінки понад 1800 мешканців Добропілля, тож роботи завжди багато. Сьогодні у Юлії Вікторівни друга зміна.
«Лікарем неможливо бути за розкладом»
У кабінеті — пацієнт похилого віку, скаржиться на підвищений тиск. Поки медсестра Тетяна виписує рецепт, Юлія Вікторівна радить чоловікові повернутися до неї наступного тижня. «Будемо спостерігати за вашим станом». Далі — жінка зі скаргами на щитовидну залозу: «Не можу навіть ніякий комірець носити — тисне...». Після неї — інша пацієнтка, яка проходить лікування від гепатиту. В руках у жінки цілий стосик різноманітних виписок, довідок та описів від інших спеціалістів: зараз вона намагається потрапити до державної програми з отримання ліків. До сімейного лікаря прийшла проконсультуватися та отримати ще одну необхідну довідку. «Втомлююся швидко, — розповідає пацієнтка. — Може, вже вік. А ще суглоби болять». Юлія Вікторівна киває, нотуючи почуте у її медичній картці. «Немає температури?» — питає вона. Жінка заперечує. «Це добре» — зазначає лікар.
Втім, великої черги у другій половині дня немає — зазвичай пацієнти приходять зранку. Але й після обіду багато лікарів приймають хворих та надають консультації. Як говорять медики, вихідних у них немає, тому що лікарем неможливо бути за розкладом: пацієнти можуть зателефонувати у будь-який момент.
«За робочий день приймаємо десь 20-30 пацієнтів, — розповідає Юлія Вікторівна. — Зараз через зміну погодних умов, температури повітря скаржаться в основному на тиск, запаморочення, головний біль. Як правило, це хронічні пацієнти з гіпертонією та порушеним кровообігом, остеохондрозом. Вік у людей різний: звертається як молодь, так і люди похилого віку. Але більша частина хвороб починається після 35-ти років — у цьому віці вже починають проявлятися проблеми з опорно-руховим апаратом та органами».
Також з початком осені добропільці хворіють на застуди: у квартирах холодно, — сезон — каже лікар.
Телефон Юлії Вікторівни ніколи не буває вимкненим,щоб завжди бути на зв’язку з пацієнтами.
«В мене є окрема сім-карта для цього. Люди часто телефонують, консультуються. Також тримаємо постійний зв’язок з „важкими“ пацієнтами, які не мають змогу прийти до лікарні».
Сімейний лікар має цілий спектр обов’язків: крім безпосереднього надання первинної медичної допомоги та координації процесу лікування людини, лікар загальної практики може надати консультацію щодо здорового способу життя, допомогти розробити індивідуальну програму обстеження та, навіть провести лабораторне дослідження (зокрема, швидкими тестами).
«Ми як близькі друзі своїх пацієнтів, тому що вони все одно повертаються до нас після консультації у вузьких фахівців, — зазначає Юлія Крайня. — Після відміни диспансерного обліку у 2018 році ми координуємо всіх громадян. Сімейний лікар — перший, з ким радяться люди».
«Найприємніше — бачити результат своєї роботи»
Юлія Вікторівна закінчила Луганський державний університет у 2011 році. Лікувати людей прагнула з дитинства. Каже: робота досить важка, але змінити діяльність ніколи не було навіть думки.
«Найприємніше — це бачити результат своєї роботи, — розповідає вона. — Коли бачиш, що людині стає легше, що вона йде на поправку. У іншій галузі я себе не уявляю: як би не було важко, але чимось іншим займатися не зможу»
Під час роботи жінка намагається бути неупередженою — для якісної роботи.
«Даю собі установку, що треба витримувати певну дистанцію з людьми, бо так легше працювати та сприймати окремі ситуації. Також завжди уважно всіх слухаю та намагаюся якомога детальніше все пояснювати, щоб людина виходила з мого кабінету з повним розумінням, що їй робити далі».
До кабінету раптом заходить чоловік. «Доброго дня, дівчата! Юлія Вікторівна, рятівниця моя! — посміхається він. — Я бачив, у вас паперу не вистачає. Це вам, дівчата» — кладе на стіл невелику упаковку паперових листів. «Прийду наступного тижня на прийом — принесу ще» — обіцяє він. Чоловіку нещодавно зробили операцію на очах, тому Юлія Вікторівна направляє його на додаткову консультацію до окуліста.
«Канцелярію приносять часто, — посміхається вона. — Цього багато не буває в нас. Іноді просто хтось з пацієнтів може зайти: а я вам ручки приніс, або, як зараз, папер. Також можуть щось смачненьке презентувати. Я не вважаю це поганим: люди виражають подяку, нам приємно, це ознака того, що ми дійсно комусь допомагаємо».
«Після реформи працювати стало і важче, і легше»
«Повністю старі схеми роботи ще не відмінили: ми одночасно працюємо з електронною базою даних та з картотекою. Система декларацій — зручна, але все ще не вистачає даних: є, в основному, тільки загальна інформація, прізвище, ім’я та адреса. В ідеалі — це повинна бути повноцінна електронна картка з історією хвороби, аналізами, обстеженнями. Поки що це відбувається на папері, як і раніше. Нову систему засвоюємо поступово, готуємось, адже невдовзі вже з’являться електронні картки».
Працювати, за словами Юлії Вікторівни, після реформи стало і важче, і легше одночасно. Після того, як скасували ділянки, підписувати декларацію приїжджали навіть з району.
«Розумієте, ділянка — це, грубо кажучи, декілька будинків, окремий такий „острівець“ з людьми. Кожного ти знаєш, мешкають всі поруч. А тепер всі мої пацієнти з різних кінців міста».
У Добропільській амбулаторії № 1 у кожного сімейного лікаря задекларована максимальна кількість пацієнтів. У системі декларацій є додатковий плюс — між лікарями немає ніякої конкуренції.
«Кожен займається своїми пацієнтами. Іноді буває, що людина змінює лікаря, але таких випадків небагато, тому що дільничного терапевта не можна було обрати, а декларацію укладаєш свідомо, спираючись на власну думку».
Також значний плюс у реформі — зріст заробітної плати.
«Коли я починала працювати, я отримувала 1600 гривень. Було дуже прикро: стільки років навчання, багато роботи, допомога людям — і нічого не цінується державою. Мені пощастило, я була вже заміжня, — чоловік добре заробляє, — тому не відчувала нестачу грошей, а от як мої колеги жили тоді, гадки не маю. Зараз мене все влаштовує».
Коли робочий день добігає кінця, Юлія Вікторівна поспішає додому — до чоловіка та двох дітей. Щоб вистачало часу на все, жінка кожного дня встає о шостій ранку. В проміжку між роботою та домівкою вона встигає ще на заняття з пілатесу. «Лікар повинен бути здоровий,» — пояснює вона. На стрімкий графік життя Юлія не скаржиться, каже: найголовніше, що вона встигає допомагати людям.
