Тетяна Войтюк разом із сім'єю у Добропілля переїхала у 2014 році. Тут у них не було жодних знайомих чи родичів. У той час жінка жила в очікуванні, що війна у рідному Донецьку закінчиться та вона зможе повернутися додому. Проте через рік зрозуміла, що треба рухатись далі та жити зараз. Так почалась її історія у новій громаді.
Сьогодні Тетяна працює економістом у сільськогосподарській компанії, створює традиційні прикраси з каміння та бісеру, організовує різні соціальні ініціативи та приймає участь у громадських проектах.
Хобі, терапія та професія мрії
Декілька років тому Тетяна почала цікавитись історією українських прикрас. Захотіла повторити техніку та дизайн стародавнього намиста. Так з’явилось хобі — виготовлення прикрас з бісеру та штучного каміння. Тепер щомісяця з сімейного бюджету витрачає гроші на бусинки, застібки та інші матеріали. Зазначає, що творчість є своєрідною арт-терапією.
Старовинні корали, яким 100 років
«Пишаюсь останньою роботою. Дівчина зі Львова довірила реставрувати корали своєї бабусі, яким близько 100 років. Вони майже пів століття пролежали у скрині. Видно навіть ззовні, що дуже старі, бо кожна бусина потерта, — ділиться Тетяна, — Взагалі, важко повторювати техніку традиційних українських прикрас, що виготовляли раніше. Немає вже таких матеріалів. Потрібно купувати в антикварів і перероблювати, а це дуже дорого. Чоловік один продавав три нитки справжніх коралів. Вони коштували 900$. І перламутру не знайдеш, що раніше видобували з українських річок. Можна підібрати близькі по кольору та формі».
Тетяна зазначає, що їй легко робити прикраси, але не продавати. Вартість намиста зі штучного каміння коштує близько 400 гривень, подібне з натурального — близько 1000 гривень. На роботу над одним виробом може витратити декілька днів. Робить фото готових прикрас сама. Вироби продає у facebook-групі.
«Не накручую ціни. Ставлю таку суму, щоб відбити матеріали. У нас кажуть, що не вміють носити такі речі. Буду розвивати цю національну культуру, шукати своїх клієнтів, — зазначає Тетяна, — У кожну роботу закохуюсь. Можу декілька разів перероблювати щось. Поки не зроблю так, щоб дуже сподобалось».
Щоб вигадати нові моделі прикрас, вивчає популярні тенденції та роботу інших майстрів. Тетяні подобаються створювати сучасні варіації на традиційні прикраси. Наприклад, робити декілька рядів бусин та акценти посередині. Також намагається зрозуміти потреби місцевих клієнтів. Зокрема, відзначає, що не дуже популярні традиційні вироби, з багатьма елементами та рядами намиста.
«Зараз на усі вільні гроші витрачаю на матеріали. Будинок заставлений коробками. Можу вже невеликий магазинчик для творчості відкрити. Поки це більше хобі. Немає того обороту, щоб вважати бізнесом. Багато вклала та буду займатись цим далі — ділиться Тетяна, — Точно знаю тепер чим буду займатись, якщо покину основну роботу».
Куточок української мови
У повсякденному житті Тетяна легко може переходити з російської на українську та тиждень нею спілкуватись вдома та на роботі. З вересня вона модерує український розмовний клуб, що організували у Центральній бібліотеці Добропілля.
«Була свідком, коли у колі однодумців виникали суперечка та ґвалт, якщо одразу не домовитись про формат спілкування. А у нас у клубі зібрались дуже різні люди. Тому без модератора важко знайти компроміс, так щоб усі однаковий час висловлювались та слухали, — розповідає Тетяна, — Наприклад, є хлопець з дещо націоналістичними поглядами та жінка, яка українську не знає взагалі, бо її батьки росіяни. І вони ставились один до одного з повагою, намагались підтримати та дати поради. Це надихає».
Зараз пройшли 5 зустрічей клубу. На них ділились досвідом реалізації соціальних проектів та домовлялись щодо майбутніх тем. Наприклад, цікавить тема українських діалектів, обговорення різних літературних творів та кіно.
«У нас є лялька-мотанка, що використовуємо наприкінці. Передаємо її по колу та той, хто тримає ляльку може вільно висловлюватись. Бо у нас у всіх часто є проблема: любимо говорити, але не вміємо слухати, — ділиться Тетяна, — Вважаю, що соціальна згуртованість усієї громади починається саме з таких маленьких ініціатив. І треба їх робити більше».
Зустрічі проходять щопонеділка з 17 до 19 години у приміщенні Центральної бібліотеки (вул. Першотравнева, 121). Їх можуть відвідувати усі охочі.
Як переселенцю стати частиною громади
Тетяна живе у Добропіллі 5 років. Жінка зазначає, що за цей час вона сформувала свій соціальний капітал з однодумців та небайдужих людей. Саме спілкування з людьми допомогло їй стати частиною громади.
«Коли тільки приїхала, нічого не знала у місті, не було нічого рідного. Я була розгублена. Та через рік вирішила, що годі жити минулим, почала переосмислювати своє місце у громаді та країні. Уся ситуація дала мені поштовх та мотивацію щось змінювати. Раніше у Донецьку я жила роботою та родиною, ніколи не займалась активною громадською діяльністю, — ділиться Тетяна, — У 2015 році вперше потрапила на семінар по соціальній згуртованості. І мабуть це дало напрям моїй енергії та роботі».
Тетяна разом з активістами займається розробкою стратегії розвитку міста. Розповідає, що за останній час Добропілля дуже змінилось та їй тут приємно жити. Сподівається, що разом зможуть створити затишне та комфортне місто мрії.
