Про те, як правильно завершувати стосунки й чому діти хворіють, коли батьки брешуть, розповіла психологиня Катерина Гольсберг у програмі Ілони Довгань на YouTube «ТОЧКИ ОПОРИ з Ілоною Довгань».
Чому розлучатися завжди боляче
Розлучення — це завжди біль. Навіть якщо стосунки стали нестерпними, людина все одно страждає. Ми звикаємо до певних речей, прив'язуємося до партнерів. Біль може виникати й через інші обставини — наприклад, економічне погіршення, якщо один із подружжя не працює.
«Перше, що треба визнати — без болю не обійтися. Навіть друзі можуть розлучатися через біль. Навіть діти, які переходять з одного класу в інший, переживають це болісно. Тому повністю уникнути болю не вдасться. Але опанувати його, навчитися з ним жити й направити в конструктивне русло завжди можливо — якщо мати на це бажання й усвідомлення», — каже Катерина Гольсберг, президентка Професійної асоціації дитячих аналітичних психологів.
Що означає «екологічне розлучення»
Зараз часто можна почути фразу про «екологічне розставання». Але що це насправді означає?
«Екологічно — це коли ми чесно розходимося, коли визнаємо біль і можемо проговорити, що нам боляче. Розставання тоді є завершеним. На жаль, дуже багато людей приходять до мене не тоді, коли вони вже розлучені, а коли психологічно не розійшлися. Вони живуть, стежать за своїми ексами, як кажуть. Вони живуть життям своїх колишніх — і це погіршує якість їхнього власного життя», — пояснює психологиня.
Незавершене розлучення — це коли людина продовжує стежити за колишнім партнером у соцмережах, збирає чутки через друзів, цікавиться його життям. Це свого роду реінкарнація болю.
«Для мене важливо — чому мені має бути важливо, як живе та людина? Звичайно, є обставини, які спонукають до спілкування. Наприклад, наявність спільних дітей. І тут теж є особливі форми екологічного розлучення. У центрі уваги мають стояти діти», — каже Гольсберг.
Чому дітям краще, коли батьки розлучаються вчасно
Багато подружжя залишаються разом «заради дітей». Але психологиня переконана — це найгірше рішення, якщо стосунки стали токсичними.
«У мене набагато більше дорослих клієнтів, які кажуть: я дуже ображаюся на своїх батьків, що вони не розвелися вчасно і псували один одному життя — і мені. Псували моє ставлення до них як до людей, коли як родина Роуз розводилися з усіма помстами й наслідками», — ділиться досвідом Катерина.
Діти бачать нелюбов між батьками. Вони бачать ставлення один до одного, образи, ігнорування, знецінення, зради. Дуже багато дітей знають про зради власних батьків — і це впливає на їхню довіру до майбутніх партнерів.
«У такій голові весь час є думка: а якщо мені зрадять, як зраджували моїй матері чи як зрадили моєму батьку? Тут дуже багато патернів поведінки, які дитина сканує і згодом копіює. Тому нормальне, адекватне розлучення — це краще, ніж довге життя, наповнене роздратуванням», — пояснює психологиня.
Як діти реагують на брехню батьків
Одна з найбільших помилок батьків — приховувати від дітей правду про розлучення. «Тато поїхав у відрядження» — і начебто це забудеться. Не забудеться.
«Дитина усвідомлює, що щось сталося, — каже Гольсберг. — Діти дуже часто, коли їм брешуть, починають хворіти. Вони починають щось робити таке, що примушує подружжя об'єднатися заради дитини. Іноді навіть подовжує шлюб, але не робить його міцним».
Психологиня наводить приклад: батьки хотіли розвестися, і раптом дитина захворіла на серйозну хворобу. Подружжю доводиться вирішувати це разом — і це їх певний час об'єднує. Створюється ілюзія шлюбу. А потім, коли дитина одужує, всі проблеми повертаються.
«Дитина десь усвідомлює, що саме її хвороба утримує тата і маму разом. І це дуже нехороша річ, тому що дитина не має бути заручником батьків, які вже не хочуть жити разом», — пояснює експертка.
Це може відбуватися як свідомо, так і підсвідомо. У людей взагалі є схильність пов'язувати непов'язані речі — як із щасливою сукнею на екзамені. А в дитини ще більше магічного мислення. Вона підлаштовується під батьків, намагається отримувати від них менше негативних емоцій.
Як підготуватися до розлучення
Перше — усвідомити причини розставання. Якщо це зрада, у зрадженої сторони буде багато образ, бажання помститися. Людина, яка зрадила, часто починає знецінювати партнера: «Ти не така в сексі, ти не така господиня» — щоб виправдати свою зраду.
«Це як індульгенція — я виправдовую себе. Ну, ти ж така, тому я тобі зраджую. І тоді у зрадженої сторони дуже багато проекцій про знецінення, про зниження самооцінки. Цей біль треба окремо пройти — не з цією людиною розбирати. Я завжди раджу піти до психолога, щоб відновитися. І тоді вже цей діалог можливий», — каже психологиня.
У стані, коли тебе знецінюють, неможливо вести рівний діалог. Тому важливо відновитися — і вже в цьому стані продовжувати розмову.
Найважче — вийти з аб'юзивних стосунків
Одна з найскладніших ситуацій — аб'юзивні стосунки. Аб'юзер часто буває як Янус з двома обличчями. У певний момент, коли розуміє, що втрачає партнера, може бути ідеальним і лагідним, дарує подарунки.
«І кожен наступний етап може бути ще гіршим, тому що людина усвідомила: ага, ти мене витримуєш, давай я посилю свою аб'юзивність», — нагадує Гольсберг.
Із аб'юзивних стосунків людину може іноді витягнути інша людина — подруга, яка бачить ситуацію ззовні. Але часто аб'юзери позбуваються всіх друзів свого партнера, які бачать проблему. «Маша каже, що я аб'юзер? Маші в нас вдома більше не буде» — і це унеможливлює для людини побачити правду.
На жаль, в аб'юзивних стосунках люди можуть знаходитися довго. Втекти з них найскладніше — і без допомоги майже неможливо.
Коли йти до психолога — поки є надія чи коли вже пізно?
Будь-який етап — допомога буде корисною. Єдина проблема — люди доволі пізно йдуть, щоб зберегти шлюб. Вони приходять у стані взаємних образ, які вже неможливо стерти з пам'яті.
«Завжди кажу: є якісь тріщини — треба сходити й потестувати, побачити погляд ззовні на свій шлюб, — радить психологиня. — Зазвичай, якщо люди вчасно прийшли, шлюб вберегти можна. У мене є багато досвіду, коли я зберігала шлюб навіть при зраді — коли ми проговорили це, змогли пройти. Але в тих випадках, коли мені вдалося зберегти, — вдвох прийшли. Вдвох. Якщо одна людина приходить, а інша не хоче навіть пробувати, зазвичай розлучення вже незворотні».
Корисна історія — періодично проходити «чек-ап стосунків». Звертатися до психолога — це нормально, каже експертка. Це не позорно. Хтось навіть каже, що це круто — у тебе є класний стоматолог, косметолог, юрист, а ще ти ходиш до психолога.
Як говорити з дітьми про розлучення
Дітям треба казати чесно. Проблема в тому, що діти дуже часто свідомо беруть на себе відповідальність за розлучення батьків. Їм іноді навіть прямо кажуть: «Бачиш, погано себе ведеш — тато від нас пішов».
«Чого не можна робити — накладати на дітей відповідальність, — попереджає Гольсберг. — Або робити з них парламентера: «Скажи мамі, скажи татові». Це дуже погана історія і для дитини, і для батьків. Тому дітей виносимо за дужки і вирішуємо свої стосунки. А дитину повідомляємо про те, що ми тепер не живемо як подружжя».
Важливо сказати: «Ми більше не подружжя. Але ми залишаємося твоїми батьками, ми тебе любимо». І пояснити правила: де дитина житиме постійно, як часто бачитиметься з іншим батьком.
Найгірше — коли один із батьків використовує дитину як засіб помсти. Не дає спілкуватися з іншим батьком, розповідає, який він «пересякий», як він ображав. Дитина відчуває себе винною — адже це її тато чи мама.
«Це вид помсти. Є навіть поняття «відчуження дитини», коли про одного батька інший розповідає такі погані речі, що дитина сама начебто приймає рішення не спілкуватися з цим негідником. Або: ти мене зрадиш, якщо з ним будеш спілкуватися», — каже психологиня.
Гольсберг наводить приклад хлопчика, який казав: «У мене є мама, яка дуже не хоче, щоб я спілкувався з татом, але дає мене татові. І коли я приходжу від тата, я розповідаю, що мені було нецікаво, я так втомився, я так за тобою скучив». Дитина вчиться брехати, щоб задовільнити потребу мами.
Медіатори — хто це і навіщо вони потрібні
При розлученні, особливо якщо є діти, корисно звернутися до медіатора. Це третя сторона, яка допомагає досудово вирішити конфлікт.
«Медіатор може мати юридичну або психологічну освіту, а краще — обидві, — пояснює Гольсберг. — Він вислуховує обидві сторони і пропонує оптимальний варіант, щоб обоє батьків були більш-менш задоволені рішенням. Ніколи немає абсолютно ідеального рішення, яке всіх задовольнить. Але це дуже хороша практика».
В Україні є медіаційні служби, які допомагають вирішувати сімейні конфлікти. Це дозволяє не доводити справу до суду, де часто відбуваються абсурдні речі — помста, погані вчинки, навіть викрадення дітей.
Небезпечний шантаж
Одна з великих проблем при розлученні — шантаж. Людина, яку залишають, починає погрожувати, що помре або щось зробить з собою.
«Це психологічне насильство. Уявіть, яку відповідальність накладають на іншу людину — ще й за своє життя! Будь зі мною попри все, бо я не буду жити на землі. Є люди, які не витримують цієї відповідальності і залишаються», — каже психологиня.
До Катерини часто приходили чоловіки, які казали: «Я дуже боюся, що вона щось з собою зробить, а у нас діти. Я не готовий нести таку відповідальність за життя іншої людини. Тому залишаюся в шлюбі».
Такий шантаж особливо небезпечний, коли відбувається на очах у дітей. Вони теж відчувають відповідальність — і це їх дуже травмує.
«Мама може щось з собою зробити через те, що тато. І тато поганий, і мама не дуже, бо вона шантажистка», — пояснює експертка.
Сходяться-розходяться — про що це
Іноді пари кілька разів розходяться і сходяться знову. Що це означає?
«Іноді це певні ігри — шлюбні ігри, коли людям у якійсь мірі подобається ходити цими колами, — каже Гольсберг. — Є люди, яким подобається процес. Чому ні? Хоча це не дуже поширена історія».
Інший варіант — «візьмемо паузу». Це може бути лайтовим умовним розлученням. Спроба пожити окремо — як пробне розлучення.
«Я можу без себе чи не можу? — пояснює психологиня. — І є ризики, що той, хто думав, що не зможе, виявляється може. А той, хто думав, що може — не зміг. І тут у них знову різні налаштування. Ми вже не можемо цей шлюб відновити в цій ситуації».
Часто «пауза» — це спосіб сказати: «Ти мені вже набридла, давай розійдемося, але я не можу про це сказати в очі». Людина вже не хоче бути з партнером, але не може свідомо проговорити, боїться, що з іншою людиною щось станеться.
Як зменшити біль
Різні люди по-різному реагують на розлучення. Комусь краще прибрати всі речі, фотографії, не говорити про колишнього. Іншим навпаки краще проговорити з кимось, пережити біль свідомо.
«Ще раз повернуся до первинної тези: це боляче. Треба визнати, що це боляче, і проговорювати. Безліч разів проговорювати цю потребу. Чому психолог краще, ніж подруга? Бо подрузі може набриднути, і вона скаже: «Слухай, ти вже задовбала своїм чоловіком, мені не хочеться про нього говорити». А психолог готовий 48 разів вислуховувати одну ту саму історію і має можливість витримати це. Тому тут психолог корисніше за подругу», — наголошує Гольсберг.
Важливо не займатися «сталкінгом» — стеженням за колишнім партнером у соцмережах. Особливо це властиво жінкам. Це ознака незавершеного розлучення.
Головна порада
«Визнати, що життя доволі довге і що прожити в одному шлюбі може бути важко для багатьох. Ми можемо змінювати партнерів, знаходити нових чудових людей, які будуть поряд з нами, з якими ми будемо щасливими. Розлучення — не кінець життя. Іноді це початок нового», — каже на завершення Катерина Гольсберг.
І ще одна важлива порада — вчасно «фіксити» стосунки. Не чекати, поки все остаточно зламається. Парна терапія може врятувати шлюб — якщо прийти вчасно, поки ще є тільки тріщини, а не прірва взаємних образ.
