За кілька днів до Світлого Воскресіння Христового на YouTube-каналі CRAFT STORY вийшов документальний фільм "Запал. Великдень — традиції української весни". Це не просто подорож за автентичними традиціями. Це глибока рефлексія про те, як важливо зберігати свою культурну ідентичність, особливо зараз, коли ворог намагається її знищити. Фільм переконливо демонструє, що великодні традиції — це не архаїчні звичаї, а живі практики, які можуть і мають стати частиною сучасного життя українців. А детальніше читайте у нашому огляді.
Про що фільм "Запал. Великдень - традиції української весни"
Документальна стрічка "Запал. Великдень - традиції української весни" занурює глядача в автентичний світ української святкової обрядовості. Відома трійця — ресторатор Євген Клопотенко, художниця з костюмів Леся та солістка гурту ONUKA Ната — вирушають у подорож Центральною Україною, щоб віднайти й подарувати друге життя весняним і великоднім традиціям, які пережили радянську епоху.
Леся Патока, Євген Клопотенко та Ната Жижченко
Від особливих рецептів пасок і писанок до майже втрачених ремесел і забутих великодніх страв — фільм не просто фіксує, а й осучаснює українську культурну спадщину.
Фільм "Запал. Великдень - традиції української весни": трейлер
Відродження обрядових пісень
Фільм розпочинається з мелодійних веснянок. Ната Жижченко, солістка гурту ONUKA, вирушає на пошуки автентичного звучання української весни. У стрічці вона досліджує, як радянський режим об'єднав під терміном "веснянки" значну кількість різноманітних обрядових пісень. Насправді в різних регіонах України досі існують гаївки, гаїлки, яїлки та ринзівки.
"Вийди, вийди, Іванку, заспівай нам веснянку. Зимували, не співали, весни дожидали", — співає Ната, пояснюючи, що такі пісні виконували, щоб закликати весну. Без цього ритуалу, за народними віруваннями, могла тривати нескінченна зима.
Веснянки
Цікавим відкриттям стало й те, що весну на землю, за давніми повір'ями, приносять птахи. Саме тому існувала традиція випікати здобу у вигляді жайворонків, яких діти потім розвішували на деревах і дарували сусідам — усе, щоб пришвидшити прихід тепла.
Забуті мистецтва: від штампування овочами до золотарства
Леся, художниця з костюмів, знайомиться з унікальною традицією оздоблення осель до Великодня — штампуванням стін за допомогою овочів. Ця техніка, характерна для центральних регіонів України, колись була популярним способом прикрасити білені глиняні стіни хат.
Штампування овочами
"Це дуже проста техніка, яка дає можливість малювати будь-кому", — ділиться Леся, демонструючи, як за допомогою звичайної моркви, буряка та цибулі можна створювати візерунки птахів, квітів та дерев життя.
Штампування овочами
"Мені дуже часто кажуть люди, що звичайно ти вмієш малювати, а ми ні. А ця техніка дає можливість малювати будь-кому", — переконана вона.
Особливу увагу в фільмі приділено й українському золотарству — традиції виготовлення унікальних прикрас із дорогоцінних металів. Сімейний бренд "Видимо-невидимо", заснований молодим чоловіком Андрієм, відроджує автентичну техніку виготовлення дукачів — традиційних українських прикрас, які колись були невід'ємною частиною жіночого святкового вбрання.
Родина Андрія створює ці прикраси буквально "на кухні" в маленькому містечку на Черкащині, поєднуючи давні техніки з сучасними матеріалами та інтерпретаціями. Замість російських царських рублів вони використовують свої зображення з деревом життя, що стало символом відродження української ідентичності.
Великодні страви: таємниці пасок, писанок і забутих десертів
Євген Клопотенко, відомий шеф-кухар і ресторатор, веде власну кулінарну лінію у фільмі. Він зізнається, що лише 2021 року вперше на Великдень приготував паски самостійно.
"Я зрозумів, що став суб'єктом свята, а не об'єктом. Я не просто приходив, прокидався зранку і все їв, а сам приготував паски та інші страви, і вийшло так, що тепер я людина, яка є частиною цієї традиції в Україні".
У селі Гончарівка на Вінниччині Євген відкриває для себе секретний інгредієнт особливих місцевих пасок — пряжене молоко. Під керівництвом місцевої господині пані Оксани він вивчає давній рецепт, якому понад 60 років: тепле пряжене молоко, вершкове масло, яйця, цукор, борошно, дріжджі, кориця, ванільний цукор, родзинки, дрібка солі та сметана. Особливими є й форми для випікання — ринки, пасківники, папушники, які передаються у спадок і використовуються виключно для великоднього хліба.
Ще одне кулінарне відкриття — "каша-зозуля", яку недавно внесли до реєстру нематеріальної культурної спадщини України. Цей унікальний десерт із пшона, молока, маку, яєць, цукру та вершкового масла, якому понад сто років, готується за особливою технологією "мління" в печі.
"Це найкращий десерт, який я їв за останній час. Я обов'язково введу його в ресторан, додам трошки морозива зверху. Це та страва, за яку українці й іноземці будуть платити гроші, бо вона того вартує", — захоплюється Євген.
Сакральні звуки: електронне відродження дзвонарства
Найемоційнішим відкриттям фільму стала історія про відродження традиції церковних дзвонів у маленькій Святомихайлівській церкві в селі Іванченці. Отець Олександр розповідає, як під час російської окупації Київщини майстер, який виготовляв дзвони для їхньої церкви, закопав їх, щоб зберегти від загарбників, а сам пішов добровольцем на фронт.
"Ну, як можна це взагалі викорінити, як можна вбити людей, які закопали дзвони, щоб орки їх не знайшли? Це неможливо", — емоційно коментує Ната Жижченко.
Через відсутність професійних дзвонарів (в Україні для них немає ані шкіл, ані бюджетів) церква знайшла неймовірне рішення — електронну систему дзвонів, розроблену місцевим ентузіастом Ярославом. Він створив додаток, який дозволяє керувати дзвонами за допомогою смартфона, обираючи різні мелодії для різних церковних подій.
"Я знайшов, можна сказати, справу свого життя", — ділиться Ярослав, який поєднав свої хобі — музику і техніку — в унікальному проєкті. Серед мелодій у церковному плейлисті є навіть особлива — "Перемога".
Писанкарство: від утисків до відродження
Леся відкриває для себе і глядачів традицію писанкарства Черкащини, яке, за словами місцевої майстрині пані Ольги, було об'єктом радянських репресій.
"Я пам'ятаю, на Черкащині люди не мали уявлення, що таке писанка. Після тих 70 років радянської влади... Мені, навіть як доньці вчительки, не можна було в школу нести писанку десь там в кишені, тому що це було заборонено", — згадує пані Ольга.
Фільм демонструє автентичну техніку створення писанок — не просто розфарбованих яєць, а сакральних оберегів, що писалися виключно на сирому яйці за допомогою писачка, воску та натуральних барвників. Важливе відкриття для Лесі — різниця між "живим яйцем" (писанкою) і "шкаралупою" (видутим яйцем): "Ви чуєте енергетично, де є річ, яка буде працювати, а де є річ, яка не буде працювати?"
Традиції, що об'єднують
Завершується фільм міркуваннями про те, як важливо не просто зберігати, а й осучаснювати українські традиції, робити їх частиною повсякденного життя.
"В час повномасштабної війни ми як ніколи поспішаємо зберегти всі артефакти української культури, що переховуються подалі від обласних центрів і основних доріг".
