Команда онлайн-журналу Свої створили спецпроєкт про соціальних працівників з Луганщини і Донеччини “Зміни, які завжди з тобою”. До повномасштабного вторгнення вони запустили нові соціальні послуги і центри на сході України в проєкті ЮНІСЕФ “Спільно. Соціальні послуги для сімей у громаді”. Нині ці центри знищені або пошкоджені під час бойових дій, а працівники, тікаючи від війни, евакуювалися зі сходу. Однак вони продовжують допомагати дітям та їхнім батькам розвиватися. Набуті за час проєкту навички допомагають спеціалістам адаптуватися у нових містах і допомагати іншим.
“Спільно” — проєкт, який об’єднав
До початку повномасштабної війни проєкт ЮНІСЕФ “Спільно. Соціальні послуги для сімей у громаді” охопив 12 громад на Луганщині і Донеччині. Там відкрили або готували до відкриття сучасні центри надання соціальних послуг — відремонтували приміщення за усіма вимогами доступності. Ці центри працювали для родин, які виховують дітей з інвалідністю, та сімей у складних життєвих обставинах. Тут працювали не лише з дітьми, а й з їхніми батьками, бо робота лише з дитиною не була б такою ефективною.
“Проєкт "Спільно. Соціальні послуги для сімей у громаді" для багатьох з нас, для партнерів, ЮНІСЕФ та громад, став певним поштовхом. Ми створили спільноту, яка розділяла спільні цінності сім'ї та дитини, розділяла ідею про те, що дитина не може бути невидимою в системі послуг. Що кожен із секторів, відповідальних за дитину, має взаємодіяти між собою, співпрацювати. Саме ця ідея стала ключем для вибудування системи інтегрованих соціальних послуг. Наша філософія — чим раніше родини, що стикаються зі складними життєвими обставинами, стають видимими для фахівців, тим легше подолати цю кризу”, — каже керівниця програм захисту дітей Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) Наталія Датченко.
Наприклад, у Бахмуті Центр соціальних служб відкрили у грудні 2021. Тут серед соціальних послуг був центр денного перебування для дітей з інвалідністю, соціальна шафа (де родини могли отримати одяг та іншу натуральну допомогу), кімната адаптації, послуги медіатора та батьківський клуб. Окрім цього у центрі було відділення соціально-психологічної реабілітації дітей з інвалідністю, де працювали дефектологи, психологи та інші фахівці.
Схожі центри мали от-от запрацювати у Сіверську на Донеччині та Троїцькому на Луганщині. Однак цього так не і сталося — почалася повномасштабна війна. Хоча до відкриття вже все було готове.
“Ми працювали над цим два роки перед тим, як почалася повномасштабна війна. Перші місяці після 24 лютого в мене було непереборне бажання бути на зв'язку зі всією спільнотою. Комунікація тоді була важливою для всіх, і саме тоді проєкт набув особливого значення.
Ми намагаємося підтримувати всіх, хто виїхав з окупованих та прифронтових територій, сприяємо їхній інтеграції у нових громадах. Їхня фаховість, їхні знання та підходи, які вони впроваджують у нових містах, стали одним з найбільш потужних компонентів цієї програми.
Проєкт дав нам не тільки професійне зростання, але також можливість знайти важливі єднання і спільноту, яка і допомогла нам вистояти”, — продовжує Наталія Датченко.
Нині ці центри знищені або пошкоджені внаслідок бойових дій. А їхні працівники евакуювались і допомагають дітям з інвалідністю та родинам переселенців адаптуватися й соціалізуватися у нових містах. Вони працюють на точках “Спільно” ЮНІСЕФ.
Ми багато планували і покладали надії на наш центр у Сіверську
Керівниця інклюзивно-ресурсного центру Сіверської міської ради Світлана евакуювалася з Донеччини і зараз працює на точці “Спільно” у Києві.
“У 2019 році наша громада приєдналася до проєкту "Спільно”. І ми почали співпрацювати для розширення переліку соціальних послуг на базі інклюзивно-ресурсного центру і центру надання соціальних послуг. У нас була потужна реконструкція центру. Ми покладали великі надії, але за місяць до відкриття почалася повномасштабна війна. Всі фахівці та підопічні центру родини Сіверської громади евакуювалися. На жаль, найпершим об'єктом, який пошкодили у Сіверську, був наш центр.
Незважаючи на це, все пророблене нами в Сіверській громаді не було дарма. Бо тепер ми хоч і опинилися в інших умовах, але зберегли кваліфікацію та вміння допомагати дітям і родинам. Де б я не знаходилася у майбутньому, мої знання, мої навички, залишаться при мені”, — каже Світлана.
Дуже багато працювали, аби відкрити ресурсний центр у Троїцькому, але швидко опинилися в окупації
Світлана з Троїцького, що на Луганщині до повномасштабного вторгнення працювала в соціальній сфері: була заступницею селищного голови, колишня директорка Троїцького районного центру соціальних служб, Центру з надання соціальних послуг Троїцької селищної ради. Також реалізовувала проєкти як членкиня громадської організації “Ла Страда-Україна”, сертифікована медіаторка. Нині вона мешкає в Полтаві та працює на дитячій точці “Спільно” від ЮНІСЕФ.
“Завдяки проєкту “Спільно” від ЮНІСЕФ ми відремонтували двоповерхову будівлю разом з громадою. Планували там запустити послугу денного перебування дітей з інвалідністю та послугу раннього втручання. Були навчені групи спеціалістів. Завезли іграшки та обладнання, встановили дитячий майданчик саме для дітей з інвалідністю, склали штатний розклад та готувалися до відкриття. Але дуже швидко опинилися в окупації.
Коли я зрештою виїхала з окупованої Луганщини в жовтні 2022 року, а шлях був довгим, через Європу, я не розуміла, куди мені рухатися далі. Колишні колеги, з якими я співпрацювала через соціальні служби, запропонували роботу на дитячій точці “Спільно” від ЮНІСЕФ у Полтаві”, — розповідає Світлана.
Відтоді вона продовжує реалізовуватися у важливій справі — соціалізації та навчанні дітей, бо переконана, вони — наше спільне щастя і майбутнє, з ними легко працювати, бо вони щирі.
Власний досвід допомагає підтримувати інших
Валентина вже двічі переселенка — спочатку їй довелося покинути дім через окупацію у Горлівці, а з початком повномасштабної війни евакуюватися із Сіверська. Соціальна працівниця дитячої точки “Спільно” нині працює у Києві. Валентина виховує дитину з інвалідністю, тож про потреби дітей знає та їхніх батьків знає з середини.
Власний досвід, освіта й здобуті за роки роботи навички допомагають їй знаходити підхід до кожного, а бажання побачити посмішку на обличчі дитини — додає сили і наснаги працювати.
“Коли ми вимушені були переїхати до Києва, я дуже зраділа, що потрапила працювати на дитячу точку “Спільно”. Я тут працюю з переселенцями, які опинилися в складних ситуаціях та виховують дітей з інвалідністю. Гадаю, що це потужний плацдарм допомоги. Місцеві мешканці, які теж приходять з дітьми, під впливом війни також мають проблеми психологічного характеру”, — каже Валентина.
Ми і далі готові дарувати свою любов дітям
Серед тих, хто навчався у проєкті “Спільно” від ЮНІСЕФ, патронатна родина Євгена і Олени з Дружківки. Вони вже виховали шістьох дітей під патронатною опікою, які повернулися до мами. Та з початком повномасштабної війни під їхнім патронатом опинилася дівчинка віком 1 рік і 2 місяці. Її звати Ангеліна. Зараз їй вже три. За законом, дівчинка залишиться під опікою родини до кінця війни. Євген і Олена її дуже полюбили.
Олена зазначає, що навчання в проєкті “Спільно. Соціальні послуги для родин з дітьми” дало багато корисних навичок.
“Нам пояснювали, як поводитися у нестандартних ситуаціях, коли дитина дуже нервує чи потребує якоїсь особливої уваги. Дуже допомагають уроки тренерки Катерини Урсул. З нею було багато практичних завдань. Коли зараз бувають такі ситуації, то ми застосовуємо знання на практиці. Це сильно допомагає, бо це ж діти, які пережили травму”, — каже жінка.
Подружжя і далі залишатиметься патронатною родиною.
“Ми плануємо лишатися в патронаті, бо Дружківка потребує патронатних родин. Якщо буде Божа воля, то візьмемо ще дітей. У нас тут вистачить місця, багато кімнат, хороші умови. Шкода дітей, які отак покинуті. А зараз ще ж з війною дуже багато сиріт з'явиться, й уже з’явилося. Всім їм потрібні родини”, — говорить Олена.
----
Цей матеріал було створено за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW. Зміст матеріалу є виключно відповідальністю Свої.Сity та не обов’язково відображає точку зору уряду Німеччини та/або ЮНІСЕФ.
