Лариса Поліщук – успішна бізнесменка з Добропілля. Тут вона має швейне виробництво і магазин-салон. До війни виготовляла текстиль для дому, шила штори, тюлі, постіль, скатертини – все для затишку і настрою. Нині ж жінка об'єдналася з Вікторією Карповою з Покровська, Ольгою Широковою з Сєвєродонецька і замість текстилю шиє одяг для українських військових.
Хто повідомляє: zaxid.net
Створювала затишок
У 2021 році підприємство Лариса отримало нагороду «Знак якості» як найкраще в Україні у своїй галузі. Перед війною жінка винайняла додаткове приміщення, працевлаштувала людей, купила омріяну вишивальну машинку, та замість розширення виробництва на неї чекав переїзд на інший кінець країни. До Львова вирішила переїхати, коли обласна влада прийняла рішення про евакуацію державних установ і рекомендувала виїжджати бізнесу.
По приїзді до Львова Лариса натрапила на непорядних людей. Ті, що назвалися бізнес-тренерами, пропонували допомогу, насправді використали релокованих підприємців і за 4 місяці роботи не заплатили. Та Лариса не хоче на них скаржитися, каже, що добрих людей більше.
Дарують хлопцям тепло
У Львові разом з ще двома релокованими підприємицями з прифронтових регіонів створили ТОВ, яке займається пошиттям військової форми.
Шиють штани і кітель, а зараз перейшли на утеплені речі – софтшели і зимові штани на синтепоні.
Вікторія займається розкроєм, виробництвом, Лариса – вишивкою шевронів, Оля – документами, підбором персоналу. Ольга Широкова розповідає, що беруть на роботу переважно таких самих переселенців, але вони надовго не затримуються, є постійна плинність кадрів. А зараз зима, у військових є великий запит на теплий одяг.
Збирачка фольклору
Ще однією своєю місією Лариса Поліщук вважає збереження і популяризацію фольклору Донеччини. Її донька Каріна – музикознавець, співала у народному колективі та їздила в експедиції збирати серед старожилів народні пісні та записувати їхній автентичний спів.
Ця унікальна спадщина зберігається на старих магнітних плівках, яку треба оцифрувати і записати наживо у студії. Вже тут, у Львові, Лабораторія музичної етнології Львівської консерваторії допомогла донеччанкам безкоштовно оцифровувати старі записи, які Лариса спочатку вивезла з Донецька ще в 2014 році. Тепер же, навесні 2022 року, коли сім’я виїжджала з Добропілля, взяла з собою насамперед швейне обладнання, касети з народними піснями і сценічні костюми дочки.
«У нас пісні особливі, вони відрізняються, ми їх популяризуємо і зберігаємо. Їх збирала професорка університету, моя донька цим займалася. Ми переписали 94 касети. Це автентичний спів, який люди передавали поколіннями. Вже й немає цих людей, що їх записували», – згадує Лариса Поліщук.
Надалі Лариса, її дочка та їхні однодумці планують дозбирати оцифрований раніше матеріал і надрукувати книгу про пісні Донецької області. А також записати їх у професійній студії звукозапису.
Повернутися додому
Лариса не стримує сліз, коли розповідає про своє 30-тисячне місто, яке у квітні стало порожнім; про те, як зараз люди потрохи повертаються, бо треба працювати, потрібно запустити шахти: ТЕЦ потребують вугілля; як люди всіма силами підтримують військових.
Навіть вона знову відкрила свій магазин і дистанційно ним керує: там, у Добропіллі, шиють і продають домашній текстиль. У Львові теж хоче спробувати себе у цьому напрямку. Але насамперед – форма для військових. Зараз це більш затребуване.
Плани на майбутнє у підприємиць різні. Лариса хоче повернутися додому, Вікторія каже, що «виросла» зі свого міста. Ще до війни у неї були плани переїхати. Спільне у них – бажання повернутися до своїх довоєнних замовлень.
