Юлія народилася і виросла в Добропіллі. Навчалася у Донецькому медичному університеті, однак відразу після отримання диплому повернулася до рідного міста. Тут і почала працювати дерматовенерологом у Добропільській поліклініці. Каже, вона лікує найбільший орган людини — шкіру.
Після повномасштабного вторгнення росії Юлія лишилася у місті. Не покинула Добропілля і після старту масової евакуації. ДоброNews.Сіті розпитало лікарку про особливості роботи у воєнний час.
Юля – дермавенеролог у Добропільській поліклініці, від початку війни й до сьогодні працює у місті
Як застала війна?
24 лютого я збирала дитину до школи та навіть не знала, що вже почалося. Звичайно, ми дивилися новини по телевізору, де вже за два місяці всі говорили про повномасштабну війну, про те, що Росія буде наступати. Але я думала, що це просто балачки. Тому для нас це був звичайний початок дня, ми поспішали, але мені подзвонила моя мама. Вона розповіла про вибухи по всій Україні, в Києві, в Харкові.
Батьки наполягали, щоб ми складали речі і їхали до них. Вони теж живуть у Добропіллі. Тільки в приватному будинку, а ми у квартирі. Я склала в рюкзак документ, відвела їм дитину, а сама поїхала на роботу. Подумала, що в паніці вирішувати не варто. Оскільки у Добропіллі було відносно тихо, вирішила лишитися і продовжити працювати.
Як зараз працює поліклініка?
Ми працюємо в штатному режимі. Хоча нині залишилося десь 10-15% спеціалістів з довоєнного часу. Через це і ще з міркувань безпеки поліклініка зараз переїхала в будівлю відділення хірургії. Тут є обладнаний підвал, коли повітряна тривога, то ми спускаємося туди.
У поліклініці Добропілля нині, за словами Юлії, працює до 15% персоналу
Чи багато пацієнтів?
Пацієнтів небагато.Буває за день до семи. Здебільшого військові, люди літного віку, інколи бувають мами з дітками, але дуже мало. Адже з міста майже всі виїхали. Напевно зараз десь 30% населення залишилося.
Чи вистачає ліків?
Ліки нам надають на прохання головного лікаря в гуманітарному штабі на відділення. Але звичайно не всі препарати є. Особливо важко вузьким спеціалістам. В гуманітарних посилках є крапельниці, бинти, антибіотики. А от кремів, кортикостероїдів у гумдопомозі ж немає. Зараз в лікарні залишися дерматолог, лор, медсестра окуліст, і от в нас майже немає препаратів.
У місті працює лише одна аптека. І то ліків там мало, хоча зараз я помітила вибір став кращим. Я їм постійно пишу прохання, що треба в місті. Часом дослухаються. Часом прошу перевізників привести щось з Дніпра. Підбираємо аналоги. Але є проблема, що не всі пацієнти можуть купити приписане. Тому я вже звернулася до волонтерів з Ужгорода, щоб саме нашим пацієнтам привезли ліки. Тепер чекаю і сподіваюся, що вдасться.
