Маленькі клаптики тканини творять дива: добропільці впродовж місяця власноруч виготовляли спеціальні сітки для українських воїнів. За 30 днів роботи волонтерам вдалося зробити 8 маскувальних сіток загальною площею 110 кв.м.
Спочатку, каже громадська активістка Тетяна Войтюк, лише спробували. Але потім зрозуміли, наскільки потрібен такий камуфляж військовим, і вирішили не зупинятися.
"Через кілька днів після початку війни ми дуже швидко організували гуманітарний штаб, кожен зайняв свою нішу допомоги населенню, – згадує вона. – Коли у мене минув перший шок, я як активна людина, теж захотіла бути корисною, щось робити. А тут донька, яка приїхала з Харкова, де вже були обстріли, запропонувала плести сітки. І водночас інша колега сказала, що є запит на них від нашої тероборони. Вони ж передали нам кілька рибальських сіток та матеріал для плетіння".
Пізніше люди приносили волонтеркам старий одяг потрібних кольорів, який ті різали на клаптики. Тетяна знайшла відеоролики в інтернеті та запросила учасників чату за інтересами приєднатися до ініціативи.
Згадує, що на першу зустріч прийшло 9 добропільців. Потім хтось їхав з міста, приєднувалися нові люди. І так загалом назбиралося 30 людей, серед яких діти, підлітки та дорослі. В основному жінки, але й чоловіки теж приходили допомагати.
"Ще одну ми зробили в рекордний термін — за один день, тоді працювали весь робочий день і прийшло багато людей, — згадує Тетяна. - Усього сплели 8 штук площею понад 110 кв.м. Найбільшою була остання: 5 на 4 метри".
Вироблені сітки віддавали теробороні і на передову
"У нас було чотири різні види сіток, у яких був різний склад нитки та різний розмір комірок. Під кожну з них доводилося інтуїтивно пристосовуватися: різати тканину ширше або тонше, застосовувати різні стилі плетіння. Використовували зелені, чорні, коричневі та сірі відтинки", - каже Тетяна.
Процес плетіння мав і терапевтичний ефект
"Дрібна моторика рук діє заспокійливо на нервову систему", – каже Тетяна. Крім того, додає, люди спілкувалися, розділяли спільну тривогу та підтримували один одного. А ще разом слухали музику та пили чай. Усі учасники хотіли бути корисними і прагнули зробити свій внесок у спільну справу.
На днях влада оголосила про необхідність масової евакуації. Тетяна вирішила дослухатися до цієї поради. Та рада, що поки була можливість, то не сиділа склавши руки, а допомагала, як могла.
"Настав час і мені їхати. Радію, що змогла організувати людей та принести користь. Рада, що стільки людей захотіли допомогти, враховуючи, що я спеціально нікого не закликала. Вірю, що буде мир та перемога України!".
