«Панська садиба» або маєток Генріха Судермана — це унікальна пам’ятка історії у селі Зелене Добропільського району. Ми поспілкувалися з нинішнім власником садиби — підприємцем Русланом Кургановим, який розповів історію створення архітектурно-історичного комплексу.
***
Цей матеріал – частина інтерактивного медіасеріалу на Свои.City. Ми зібрали 8 історій про людей, які розвивають локальний туризм у своїх громадах та за їхніми межами. Вони розповідають про те, чим може бути цікавий схід України для туристів, як вони досліджують Україну та допомагають ставати туристами дітям. Дивіться відео і знайомтеся з нашими героями.
Партнер серіала — архітектурно-історичний комплекс «Панська садиба»
Адреса: с. Зелене, Донецька область,
Добропільський район,
вул. Дворянська 5
Контакти:
+38 (096) 339-33-42
Культурна спадщина менонітів
Будівництво садиби почалося у 1887 році, коли поміщик Генріх Якович Судерман придбав ділянку для майбутнього хутора Зеленого, куди переїхав з родиною: дружиною Марією та п’ятьма дітьми.
Генріх та його сім’я були представниками стародавньої релігійної течії — менонітами. Послідовники однієї з найстаріших протестантських церков, що утворилася в епоху Реформації XVI ст. на території Нідерландів, Північної Німеччини та Західної Швейцарії, з’явилися на території України у ХVІІІ ст. Колоністи були змушені рятуватися від гонінь за релігійні погляди — меноніти не визнавали військову службу, не брали в руки зброю та не давали присягу.
Якоб та Ганна Судерман - батьки Генріха СудерманаФото: panskasadyba.com.ua
Вихідці з Європи, вони були інноваторами в сільському господарстві, машинобудуванні, авіації, легкій промисловості, будівництві, медицині, освіті. Меноніти вміли майстерно прясти шовк, будувати водяні та вітряні млини, конструювати сівалки, обпалювати цеглу і черепицю. Завдяки їм в Україні з’явилися нові породи коней, корів, овець, види домашніх птахів. Будучи глибокими гуманістами і пацифістами, меноніти ще в XIX столітті відкрили школи, в яких вчителі змушені були рахуватися з думкою і бажаннями учнів. Вони одними з перших будували притулки і лікарні для душевнохворих, керуючись тим, що кожна людина в цьому світі гідна допомоги і співчуття. Таким був і колишній власник хутора Зеленого.
Хутор Зелений, маєток Генріха Судермана у 2020 році
Менонітські споруди також вирізнялися особливою архітектурою — цеглові стіни викладали так званою «фламандською кладкою», а вікна на всіх будівлях мали арочну форму. Для будівництва садиби Судермана використовували цеглу з навколишніх цегляних заводів. Наприклад, цегла з іменним клеймом «К» вироблялася на сусідньому хуторі Маріїнському у Генріха Абрамовича Классена, родича Марії Классен — дружини землевласника. На початку 1910-х років власники хутора Зеленого побудували свій цегельний завод, на якому виробляли цеглу з клеймом «S».
У цей час побудована арка на в’їзді в хутір — дві доричних колони стоять там і зараз. На них залишилися дати — 1887 рік та 1912 — початок та кінець будівництва. Невдовзі побудували новий будинок для родини поміщика, на якому також є дата — 1914 рік та ініціали «HMS» — Генріх і Марія Судерман.
Втім, насолодитися життям у новому маєтку поміщик не встиг — у жовтні 1918 року на станції Чаплине його розстріляли більшовики, а вже у 1922 році в селі Зеленому утворили комуну «Зірка». Доля інших членів родини Судерман невідома.
Нове життя старого маєтку
12 років тому садибу придбав підприємець з Донецька, переселенець Анатолій Курганов. Тепер маєтком займається його син — Руслан Курганов.
«Спочатку ми не розглядали варіант робити садибу доступною для відвідувачів, — розповідає він. — Батько кілька років відновлював споруди на території маєтку, після чого ми вирішили, що пам’ятка історії має бути доступна для людей. В нас відносно молодий регіон, тут не так багато стародавніх споруд, тому садибу відкрили для туристів».
Власник архітектурно-історичного комплексу "Панська садиба" Руслан Курганов
Двоповерховий будинок у класичному стилі майже не змінився зовні з того часу. Також вцілили і господарські споруди та будинок прислуги на території садиби. Досі стоїть тут і водонапірна вежа, а за житловим будинком — ставок у формі підкови, який оминає територію садиби. Однією з місцевих пам’яток є величезний 140-річний дуб біля будинку прислуги — його колись посадив тут Генріх Судерман.
У «Панській садибі» вам запропонують багато цікавих послуг, одна з яких — навчання верховій їзді. Конюшня на території маєтку знаходиться у колишній господарській будівлі ХІХ ст. — тут мешкають 13 дорослих коней та поні на ім’я Соня. Більшу частину дня вони проводять на пасовищах біля садиби та іноді підходять до паркану, щоб познайомитися з відвідувачами та зробити фото на пам’ять.
З тими, хто хоче спробувати себе у ролі вершника, працюють два досвідчені тренери — майстер спорту міжнародного класу з конкуру Ксенія Томашенко та Іван Шебанов, майстер-наїзник, який працює з кіньми вже понад 20 років.
Для тих, хто не хоче їздити верхи, тут можна взяти в оренду кінний екіпаж та здійснити прогулянку в дусі ХІХ століття. Взимку відвідувачів садиби також катають на санчатах.
Кінні візки у архітектурно-історичному комплексі "Панська садиба"
«Засновник маєтку Генріх Судерман також дуже любив коней, — ділиться Руслан Курганов. — Раніше конюшня була у іншому місці, нажаль, коли ми приїхали сюди, відновити її вже не представлялося можливим — від первинної будівлі залишилася одна стіна».
Стіну колишньої конюшні руйнувати не стали, а добудували до неї пташник: тепер тут мешкають індички та кури. А поруч будують приміщення для кінних екіпажів.
Крім конів, у «Панській садибі» є ще парнокопитна вихованиця — оленіха Варвара. Її забрали з притулку три роки тому, оленіха стала першою мешканкою міні-заповідника, який облаштували на території садиби.
У власників садиби також є власне виробництво — неподалік від маєтку розташована козяча ферма, на якій виготовляють сири та продають молоко.
Вхід на територію садиби вільний, сплачувати потрібно тільки за окремі послуги. Руслан Курганов зазначає: кожен бажаючий має можливість ознайомитись з історичною пам’яткою.
«Ми могли б поставити тут високий паркан та закрити все — ділиться власник садиби. — Але це було б неповагою до історії. Люди можуть приїжджати, гуляти на території, дивитися на стародавні будівлі та фотографуватися — це наша культурна спадщина, і ми намагаємося максимально зберегти ці пам’ятки для майбутніх поколінь».
Зараз у спорудах маєтку ведеться реконструкція — згодом перелік послуг планують розширити.
«Хочемо зробити тут невеличкий готель, щоб туристам з інших місць було, де зупинитися. Також хочемо надавати приміщення для конференцій, воркшопів та інших заходів, — каже Руслан Курганов. — Зараз люди активно долучаються до туризму, за останні місяці до нас завітало більше 2000 людей. Особливо це важливо у нашому регіоні — для туризму тут не дуже якісні умови, є певні проблеми з логістикою, ми у віддаленні від міст, тому дістатися сюди досить важко. Тому ми вкладаємо сили у проєкт, щоб привернути увагу до цієї місцевості та, можливо, отримати підтримку області».
Для відвідувачів «Панської садиби» відкриті всі куточки території, крім житлового будинку Судерманів, який також на реконструкції. За окрему плату тут можна порибалити, отримати персональну екскурсію маєтком, зробити фотосесію з кіньми або на інших локаціях, яких у садибі дуже багато. Проте, основна мета створення архітектурно-історичного комплексу — це збереження історії нашого краю.
***
Цей медіасеріал створено в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
Програму ООН із відновлення та розбудови миру реалізують чотири агентства ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Структура ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки), Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).
Програму підтримують дванадцять міжнародних партнерів: Європейський Союз (ЄС), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), а також уряди Великої Британії, Данії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Швейцарії, Швеції та Японії.
